Вечір, невеликий супермаркет із серії «по-сусідськи». Звична картина: працює одна каса. Чергу є, але не космічна — в окрузі багато магазинів. Відкривається друга каса. Природно, народ з передньої частини черзі швидко відшаровується і прямує до неї.
Тут ззаду вирулює мужик з коляскою, який навіть не встиг ще стати в чергу, і кричить:
— Ну-ну, спринтери, пропустіть з коляскою!
Дитина мирно спить. В моїй голові проноситься, що після 12-годинного робочого дня додому вже дуже хочеться, а чоловік цілком може сходити в магазин без дитини, адже до останнього зазвичай додається мама. Інша справа — жінка. Якщо чоловік і батьки працюють, дитини Екшн сно не з ким залишити, в самої така подруга. Однак чергу покірно розступається, і мені нічого не залишається, як слідувати прикладу.
Коляска насилу втискується у вузенький проходик поруч з касою. Напевно, тато бере дитяче харчування, продукти сім’ї на вечерю, що-небудь з побутової хімії? Не вгадали. На стрічку лягають лише два товару: сир косичка і півлітрова банка алкогольного коктейлю. Мужик покидає магазин під очумевшие погляди черзі на чолі з касиром.
