Чесслово, задовбали — тисну заповітну кнопочку…
Вже кілька років я займаюся спортом, зокрема, люблю бігати. Взимку доводиться потіти в спортзалі, ну а влітку хочеться пробігтися на свіжому повітрі. І ось я, така вся з себе, задоволена життям, йду бадьорим кроком на найближчий стадіон. Закінчила розминку, легкої підтюпцем вибігаю на доріжку… і тут з’являються вони.
Дві вагітні дами богатирських розмірів неспішно дефілюють по біговій доріжці, зрозуміло, перегородивши її геть. Не особливо збиваючись з ритму, обгоняю по крайці футбольного поля.
Ще більш неспішно (і ще сильніше перегородивши доріжку) плетуться три бабки з паличками — у них променад. Хрін з вами, обгоняю і цих.
Ще одна бабця, цього разу з (пра)онуками в кількості трьох штук по року-півтора — і теж на біговій доріжці. Ці-то що тут роблять — невже бігати прийшли? Як мовиться, ні перескочити, ні обійти. Обгоняю. Закипаю…
Дві матусі з колясками. Де? Правильно, на біговій доріжці. Класика, вашу матір, жанру…
Ще дві матусі, на цей раз з нащадками старшого віку — по 2-3. Тітоньки зі швидкістю черепахи фланірують по доріжці, нащадки носяться навколо них колами. До слова, дитяча площадка знаходиться прямо за парканом стадіону…
У підсумку пробіжка перетворилася в якусь незрозумілу смугу перешкод, а замість очікуваного задоволення я отримала тільки роздратування і збите дихання. А потім наші доблесні містобудівники розводять руками: стадіонів набудували, а ходити народ туди не хоче…
Задовбали неймовірно. Піду-но я в тому приватний фітнес-клуб побігаю…
