Чому Держдеп побачив у конфлікті з Китаєм расовий підтекст

0
26

Артем Філіппов

Зіткнення США і Китаю є расовими конфліктом. Це точка зору не яких-небудь неонацистів, а офіційну заяву високопоставленого чиновника Держдепу, що викликало скандал у Вашингтоні і гнівну реакцію в Пекіні. Як у Держдепі аргументують свою позицію, чому порівнюють Китай з СРСР і звідки там беруться подібні переконання?
Протягом декількох років політологи, журналісти та науковці намагаються зрозуміти, що ж таке «доктрина Трампа», чий вельми неоднорідний підхід до зовнішньої політиці важко вкладається в звичні рамки. На цьому тлі торговельно-інформаційні баталії між Китаєм і США доповнилися новим аспектом: зіткненням цивілізацій з расистським підтекстом. Пані Кірон Скіннер, високопоставлений чиновник Білого дому, дала коментар, не тільки потрясла як політкоректні еліти в самих США, так і міжнародних спостерігачів, але і дозволив точніше зрозуміти суть зовнішньополітичного підходу американської адміністрації.
Виступаючи на полях нещодавно закінчився форуму «Безпека майбутнього – 2019» (Вашингтон), Скіннер охарактеризувала геополітичну конкуренцію Китаю і США як «гострого зіткнення цивілізацій». За її словами, «США ніколи не вели такої боротьби колись».
«Вперше нашим конкурентом є велика держава, яка представляє небелую расу», – уточнила американка. Скіннер ясно дала зрозуміти, кого адміністрація Трампа бачить в якості головного ворога. Але кілька фраз негайно стали вірусні, відкривши нам світогляд чинного глави Білого дому та його радників у сфері міжнародних відносин: великі держави співробітничають або конфліктують на підставі своєї культури і расової ідентичності.
Не слід дезавуювати слова Скіннер як випадкову обмовку не самого видного члена команди Трампа. Навпаки, Кірон Скіннер очолює відділ політичного планування Держдепартаменту. Будучи доктором філософії Гарвардського університету, вона є одним з провідних фахівців з спадщини президента Рейгана, автором низки вагомих наукових публікацій. В дійсності її пост – одна з найпрестижніших посад у федеральному уряді США, яку до неї займали такі видатні американські діячі, як Джордж Кеннан і Уолт Ростоу.
На бік Скіннер негайно встали консервативні автори і політологи з цілого ряду видань: Washington Examiner, American Spectator, Washington Free Beacon та ін. Загальний рефрен їх статей і виступів був наступним: Скіннер виконує важливу функцію в механізмі зовнішньополітичного відомства, працюючи з держсекретарем Майком Помпео і переводячи зовнішньополітичні аксіоми президента Трампа в дипломатичну порядку денного; вона просто озвучила те, що всі і так давно знають: Китай – неевропеоидная цивілізація, з іншою ідеологією та життєвими установками. Справедливості заради, відзначимо, що велика частина американської преси і експертного співтовариства засудили даний підхід.
Очевидно, що необережними словами американської чиновниці не міг не скористатися офіційний Пекін. Медіакорпорація Китаю звинуватила Скіннер в неповазі до цивілізаційним цінностям і дискримінаційним висновків про суть китайсько-американських відносин. На думку китайської сторони, висловлення Скіннер означає, що для Вашингтона боротьба СРСР і США велася між представниками білої раси, а протистояння Китаю і США подається як боротьба небілою та білої рас, що є, по суті, виходом за прапорці, на «мінне поле американської політики».
Расистська оцінка природи «китайської загрози» покоробила навіть австралійців, які давно розглядають Китай як потенційно ворожої сили. За повідомленням Австралійської радіомовної корпорації, кілька побажали залишитися анонімними чиновників уряду Австралії висловили стурбованість зауваженнями Скіннер: «Це саме той тип фальсифікацій, який грає на руку китайським комуністам. Ми не будемо використовувати подібний мова ні за яких обставин».
Кірон Скіннер багато в чому очолює зусилля по розробці нового підходу США до китайсько-американським відносинам.
Вона робить це в контексті знаменитої статті «Витоки радянської поведінки» (інша назва «Стаття X») вже згаданого Джорджа Кеннана, восьмого посла США в СРСР, одного з архітекторів холодної війни, виклав в 1947 році стратегію стримування, що стала наріжним каменем підходу США до взаємин із Радянським Союзом в післявоєнний період.
В ході свого виступу на форумі Скіннер згадувала «Статтю Х» і дала зрозуміти, що її завдання складніше, ніж у Кеннана. Справа в тому, що Радянська Росія спиралася на марксизм і була невід’ємною частиною західної цивілізації, а значить, на Москву могли вплинути заклики до спільних цінностей. Наприклад, в області прав людини, що і вилилося у підписання Гельсінського заключного акту 1975 року. На цей раз на місці СРСР в якості головної загрози Вашингтон бачить Китай, розглядаючи його як щось протилежне по духу західній культурі та філософії, а значить, унікальну і безпрецедентну небезпеку в силу його ідеології, історії і раси. «Це дійсно боротьба з іншою цивілізацією та іншою ідеологією», – підкреслила Скіннер.
Звідки з’являються подібні установки в головах не рядових, високоосвічених американських чиновників? Тим більше що в устах афроамериканки Скіннер слова про протистояння білої і небілою рас звучать особливо привабливо.
Вже довгі роки настільною книгою багатьох американських політиків і дипломатів є твір всесвітньо відомого футуролога і соціолога Семюела Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій» (1996), чиї початкові постулати були спочатку опубліковані за кілька років до цього у вигляді однойменної статті в провідному зовнішньополітичному виданні Foreign Affairs. Свою книгу Хантінгтон присвятив концепції етнокультурного поділу цивілізацій. За думки автора, що війни майбутнього будуть вестися не між країнами, а між культурами. Гантінгтон вважав, що війна в Югославії, а також непримиренність у відносинах між Індією і Пакистаном, представляли собою міжцивілізаційний конфлікт.
Дослідник виділяв дев’ять типів цивілізацій: західну, православну, ісламську, індуїстську, синскую (китайську), японську, латиноамериканську, африканську і буддистську. Гантінгтон вважав, що прихильність Заходу до універсальних цінностей і демократії в широкому її розумінні буде зустрічати все більшу протидію з боку інших цивілізацій, насамперед з боку синской та ісламської. Його висновки не раз піддавалися критиці. Наприклад, всесвітньо відомий лінгвіст і філософ Ноам Хомський зазначив, що концепція Хантінгтона є зручним виправданням для агресивного гегемонії США після холодної війни, коли Радянський Союз зійшов зі сцени.
Коли Кірон Скіннер згадала «гостре зіткнення цивілізацій», вона всього лише процитувала теорію Семюела Хантінгтона. Однак, як вірно підмітила у своїй заяві медіакорпорація Китаю, Хантінгтон закликав Захід не насаджувати свої цінності інших цивілізацій, він ратував за рівноправний діалог і співпрацю.
По суті, ми бачимо збочення ідей маститого вченого. Офіційні особи зображують США конфлікт з Китаєм як расову війну, коли Вашингтон не надає переконливі аргументи у своїй моральній правоті, але воліє заявляти про міжцивілізаційному конфлікті. Поводячись подібно слона в посудній лавці, США вже давно виглядають в несприятливому світлі в очах міжнародного співтовариства, надаючи додаткові козирі того ж Китаю, не раз страждав від чужоземних панів на своїй власній землі.
Існує чимало причин, за яким політика Китаю під владою КПК може викликати у стороннього спостерігача заперечення. Але розглядати зіткнення західного світу і китайської цивілізації тільки в силу того, що вони принципово «різні» – це зрада тих самих західних цінностей, які останні десятиліття насаджуються у всьому світі за допомогою просунутої ліберальної порядку. Складається враження, що ще трохи, і чиновники Трампа заговорять про нову «жовтої небезпеки» у відповідності з пропагандистськими кліше початку минулого століття щодо китайських іммігрантів або японців у часи Другої світової війни.
Проходять століття, але, здається, в американському поблажливому ставленні до решти світу нічого не змінюється. Джордж Вашингтон вважав, що китайці повинні були бути білими, беручи до уваги те, наскільки розвинена їхня цивілізація.
Багато в адміністраціях президентів Дуайта Ейзенхауера і Джона Кеннеді не довіряли китайцям в силу свого расового упередження проти азіатів. Коли Хілларі Клінтон проголошує: «США більше, бо ми хороші», а радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон заявляє про відродження «доктрини Монро» (знаменита «політика великого кийка» у відношенні країн Латинської Америки), ми спостерігаємо різні прояви одного і того ж: американського імперіалістичного гегемонізму.
«Доктрина Трампа» перетворила торговельну війну з Китаєм в одне з головних зобов’язань діючої американської адміністрації. Але розглядаючи Китай з расових позицій в іпостасі іншої цивілізації, «доктрина Трампа» передбачає надто ризиковану й агресивну зовнішню політику. Сам погляд американців на міжнародні відносини як на арену зіткнення цивілізаційних моделей при найгіршому сценарії може загрожувати існуванню самої цивілізації.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here