Задовбали вікові обмеження книг, фільмів та іншого. Промовчу про всі принади цензури — це окрема тема. Ні, сама по собі ідея непогана — тягнути трирічну дитину на балет нерозумно. Але що стосується більш масових видовищ… Хочеться запитати, хто все це придумав і що він при цьому курив?
Нещодавно дивилася другу частину «Вартових Галактики» — люблю фантастику. Типовий фільм для дітей від десяти років. Красивий, яскравий, динамічний, багато екшену і видовищ, на рідкість життєрадісний по настрою. Смисли і емоційні послання — такі ж подібні, опуклі, наочні. Самі теми — відносини дітей і батьків, строгих чи ні (Пітер, Его, Фонду), дитячих образ і дитячого суперництва (Гамора і Небула), пошуку своєї значимої групи (Мантіс), непомірного зарозумілості і до чого воно призводить (Его, соверени) — все це персоніфіковано, а виховний момент легкий і ненав’язливий — за принципом ідентифікації з героями. І інші приклади — що не можна здаватися навіть у безвихідній ситуації, не можна довіряти самому першому враженню, а треба найкрасивіші слова перевіряти справами…
Який дурень вирішив, що все це шкодить психіці підлітків 15 років? Фільм, нагадаю, 16+. Довго шукала логіку — не знайшла. Не можу так вивихнути власний мозок. Єдине — досить жорстка сцена страти повсталих опустошителей. Хоча жорсткість та ще, на загальному тлі. Ні крові, ні жахів. Навіть кораблі головних антагоністів — і ті безпілотники. А знати, що насильство — це погано і негарно, зрозуміло, можна лише після отримання паспорта. І після настання віку кримінальної відповідальності. Саме час.
Інший фільм, знаменитий «Интерстеллар». 12+ і жорстокий прикро. Той, хто ставив цей допуск, хоча б сам фільм дивився? Головний герой — колишній пілот, який втратив покликання і кохану жінку, не зрозумілий навколишніми і вимушений кинути в апокаліптичному світі улюблену дочку заради примарного шансу на порятунок. Ось йому 3 години будуть співпереживати дванадцятирічки. Все це з цитатами з класиків, глибокими роздумами і науковими обоснуями, вимагають непоганих знань фізики і астрономії. Настільки, що частини глядачів і в 40 років важко зрозуміти. Саме дитяче кіно, звичайно. Хоч би прочитали про те, що таке довільне увагу, коли воно формується в ході індивідуального розвитку і чому діти не можуть довго на чомусь зосереджуватись.
Не буду описувати детально, як задовбує невихований і нудьгуюча сусід в кінозалі. Я хочу зрозуміти логіку тих, хто ставить вікові обмеження. І навіщо вони взагалі потрібні.
У мене в дитинстві була своя маленька компанія. Всі — «ботаніки», всі — діти утворених небагатих і, як наслідок, дуже зайнятих батьків. І ми багато читали. Хто «Декамерон» у 12 років, хтось Достоєвського, я сама в 11 років зачитувалася Емілем Золя. Французьким письменником, який своїм натуралізмом чимало шокував читачів наприкінці XIX століття. І чомусь нашій психіці це не зашкодило. Аж ніяк. Ніхто не спився, не почав скакати з ліжка в ліжко, у всіх — сім’ї або стабільні відносини, у 5 з 6 — вища освіта. Навіть курить тільки один з нас.
Дайте відповідь, захисники цензури і обмежень, що з нами не так? Або, може бути, з вами? Задовбали ставити нам рамки за велінням вашої лівої п’яти.
