У зв’язку з тим, що архіви російської військово-морської розвідслужби часів Першої світової війни під час хаосу революційних подій сильно постраждали, встановити справжнє ім’я і подробиці біографії видатного агента розвідки Балтійського флоту Анни Ревельской, яка відіграла чималу роль у нанесенні серйозного шкоди німецьким військово-морським силам, тепер навряд чи представляється можливим. Проте її історія настільки цікава, що, безсумнівно, заслуговує розповіді.
Зовсім не плід письменницької фантазії
В історію Першої світової війни вона увійшла під ім’ям Анни Ревельской. У зайнятій німцями в 1915 році Лібава (сьогодні латвійський місто Лієпая), який став на час основним місцем діяльності розвідниці, її знали під ім’ям Клари Изельгоф (Clara Izelgof). Образ патріотки знайомий тим, хто читав роман Валентина Пікуля «Моонзунд». Відомо, що письменник в роботі над романом широко використав документальні джерела і мемуари. Інакше кажучи, Пікуль не придумав свою героїню, він лише прикрасив деякими характерними для художнього твору мальовничими подробицями реальні події її життя. Наприклад, безумовною вигадкою автора була любовна лінія книги — роман російської розвідниці і головного героя, офіцера Балтійського флоту.
У фільмі «Моонзунд» за однойменним романом Ст. Пікуля роль Анни Ревельской зіграла Людмила Нільська
Історика і літератора Володимиру Шигину вдалося з’ясувати в Російському державному архіві військово-морського флоту, що в роки Першої світової війни в штаті розвідки Балтійського флоту дійсно була якась Ганна Ревельская, яка була агентом-нелегалом. «Однак, — пише він, — це не справжнє ім’я та прізвище розвідниці, а лише один з її службових псевдонімів. Як насправді звали Ганну Ревельскую, ми не знаємо».
Всі автори, що писали коли-небудь про Анну Ревельской, одностайні в тому, що вона походила з заможної російської родини, яка володіла кількома маєтками в Прибалтиці, закінчила гімназію, знала іноземні мови, в тому числі німецький. Її описують як граціозну і чарівну даму, ефективно використала свою привабливість і чарівність для роботи.
Офіціантка кафе в Лібава
Про початок розвідувальної діяльності Ганни Ревельской нічого не відомо, однак зрозуміло, що вона спеціалізувалася на зборі інформації про німецькому військово-морському флоті.
В Лібава Анна з’явилася ще до її окупації німецькими військами. Це дозволило їй вжитися в навколишнє середовище, не викликаючи особливого інтересу до своєї персони, і чекати можливого приходу німців. Російська військово-морська розвідка, передбачаючи можливість успішного німецького настання уздовж узбережжя Балтійського моря, створювала агентурні точки в портових містах, які могли опинитися захопленими противником.
Навесні 1915 року за розробленою легендою під ім’ям Клари Изельгоф вона влаштувалася працювати офіціанткою в портовій кондитерської, часто відвідуваною моряками. Через деякий час німецькі війська зайняли Либаву.
Основним і найбільш достовірним джерелом, висвітлюють діяльність російської розвідниці в латвійському місті, в даний час є книга англійського журналіста і письменника Гектора Байуотера (Hector Charles Bywater) «Морська розвідка і шпигунство: Епізоди з світової війни», перекладена на російську мову і опублікована в 1939 році.
Автор мав доступ до конкретних німецьким документами, а його книга була видана невдовзі після закінчення Першої світової війни, коли були ще живі учасники описуваних подій. Все це дозволяє ставитися до наведених фактів з певною довірою.
Байуотер досить докладно висвітлює хід операції з передачі німецькому військово-морському командуванню на Балтиці фальшивої карти мінних загороджень. Байуотер повідомляє, що серед німецьких унтер-офіцерів Балтійської ескадри був хтось Курт Бремерман (Kurt Bremermann) — вельми привабливий чоловік, який служив на одному з німецьких кораблів. Він познайомився з Ревельской в портовому кафе, де вона працювала. Зовнішність дівчини підкорила німецького офіцера, і він закохався.
Одного разу Ревельская розповіла німецькому моряку наступну історію. На початку війни вона нібито була захоплена які перебували в Лібава російським офіцером, який служив у береговій обороні. Однак він її обдурив. Через деякий час, після того як російський офіцер її покинув, вона виявила забутий ним поспіхом портфель. У ньому знаходилися якісь папери. Курт, зрозуміло, зацікавився. Супроводжуючи свою мову неприємними епітетами на адресу «підлого російського моряка», вона вручила Курту портфель.
Що знаходилися в ньому документи були російською мовою і, без сумніву, були офіційними, бо бланки були прикрашені двоголовим орлом. Серед паперів були географічні та навігаційні карти, значення яких було зрозуміло і без перекладу. Була повністю показана оборона Ризького і Фінської заток: форти, мінні загородження та інші перешкоди.
Бремерман з дозволу Анни взяв папери з собою. Вони були переведені і ретельно досліджені офіцерами німецького флоту. На картах були позначені не тільки схеми мінних полів, які охороняли затоки, але і безпечні проходи, використовувані російськими військово-морськими силами.
Як раз в той час, восени 1916 року, німці планували великий наступ німецького військово-морського флоту з метою прориву у Фінську затоку. Для його підготовки передбачалося протралить безпечні проходи в російських мінних полях. Тепер, коли проходи стали відомі, необхідність у тривалих та небезпечних операціях Балтійської ескадри за тралення відпала. Німецьке командування не приховував своєї радості.
Однак подкинутые через Ревельскую картки зі схемами мінних загороджень виявилися вміло влаштованої пасткою. Окремі факти, що стосуються підготовки цієї операції з дезінформації німецького флоту на Балтиці, наводяться в щоденниках начальника разведотделения штабу Балтійського флоту, капітан 1-го рангу В. Ренгартена, частково опубліковані в науково-історичному журналі «Червоний архів» (том 32, 1929 рік).
Крім того, як зазначає Ст. Шигин, «судячи з усього, в Лібава діяв не агент-одинак, а ціла група російських агентів, на чолі якої стояла Ганна, яка і була місцевим резидентом».
Чорна ніч німецького флоту
Про те, що сталося в гирлі Фінської затоки в ніч з 28 на 29 жовтня (10-11 листопада) 1916 року, можна судити за спогадами командира 10-ї флотилії, капітана 1-го рангу Франца Виттинга (Franz Witting), опублікованими в вийшла в 1921 році в Мюнхені книгу «На море непереможні». Нічого дивного в назві немає, так як загибель 10-ї флотилії — лише один із епізодів дій німецького флоту на Балтиці. Вперше переклад спогадів німецького офіцера на російську мову був викладений в журналі ВМФ Росії «Морський збірник» номерів 8-9 за 1922 рік.
Для початку кілька слів про саму флотилії мінних сил німецького флоту. Вона була сформована вже в ході розпочатої війни і складалася з 11 новітніх ескадрених міноносців, по швидкості і озброєнь належать до високого класу мінних крейсерів. На 1916 рік ця флотилія вважалася кращою в кайзеровском флоті. Головним її завданням була охорона та оборона в море лінійних кораблів. В операції у Фінській затоці її метою було виявити і атакувати легкі російські морські сили, які захищали вхід в затоку, а також закидати мінами фарватери затоки. Для перевірки надійності маршруту на розвідку були вислані два есмінця. Благополучно минувши всі пастки, вони повернулися назад. Безпека проходів підтвердили і рейди в цей район німецьких підводних човнів. Останні сумніви відпали.
Під покровом темряви флотилія покинула Либаву. Море було спокійне. Низька хмарність, закривала місяць, сприяла скрытному просування. Коли всі одинадцять кораблів втягнулися в позначений на російських схемах «безпечний прохід», сталося те, чого німецькі моряки ніяк не очікували: два кораблі підірвалися на мінах.
Капітан Віттінг, відправивши в Либаву один з крейсерів з підібраними з води екіпажами, все-таки вирішив продовжити рейд, списавши підрив на випадковість. Ескадрі вдалося увійти у Фінську затоку. Більше двох годин тривали безуспішні пошуки російських судів. Не виявивши їх і бажаючи чим-небудь себе проявити, кораблі ескадри вирішили обстріляти прибережний місто Балтійський Порт (сьогодні естонська місто Палдиски).
Незабаром стало очевидно, що так званий «безпечний прохід» весь закиданий мінами. Ескадра опинилася в мінної «павутині». Один за іншим рвалися німецькі есмінці. За таких обставин годі було й думати про продовження рейду. Кораблі різко повернули назад. Деякі міноносці після порятунку команди топили своїми ж торпедами, щоб спростити відхід. Так перестала існувати 10-я флотилія німецького військово-морського флоту, яка втратила за одну ніч сім есмінців — майже шосту частину всіх міноносців, загиблих за роки війни.
Німецька контррозвідка кинулася шукати Клару Изельгоф. Але безуспішно: російської розвідниці і слід прохолов. В публікаціях про Анну Ревельской йдеться, що за одним (нічим не підтвердженим) даними, вона зникла на території Німеччини, з інших (також не підтвердженими), в ту ніч її неподалік від Либавы забрала і евакуювала на російську базу російська підводний човен «Пантера».
Ганна Ревельская в Швеції
Чим займалася Ганна Ревельская в наступні місяці, як вона поставилася до Лютневої революції, невідомо. Відомо лише, що через деякий час розвідниця опинилася в нейтральній Швеції.
Інтереси військово-морського флоту Росії в цій країні в роки Першої світової війни був капітан 1-го рангу Ст. Сташевський. Основним для нього було питання, чи збереже Швеція у війні нейтралітету. Справа в тому, що в розробках російського Генерального штабу це держава вважалося потенційним союзником Німеччини у балтійському регіоні.
Можливо, тому після завершення операції в Лібава А. Ревельская з’явилася саме у Швеції. Але в зв’язку з тим, що військового зіткнення між Росією і Швецією не сталося, про це періоді розвіддіяльності Анни практично нічого не відомо.
Наприкінці вересня 1917 року, залишившись, по всій видимості, без зв’язку, розвідниця прийшла в російське посольство в Стокгольмі та повідомила В. Сташевському про підготовку німецького флоту до великої операції в районі архіпелагу Моонзундских островів та про дату її початку. Ця інформація була негайно передана в штаб Балтійського флоту Росії. Силам Балтфлоту, незважаючи на залишення ними Моонзундського архіпелагу, яким німці оволоділи з великими труднощами, вдалося не допустити прориву переважаючих сил противника у Фінську затоку і зірвати плани німецького командування.
А потім до влади прийшли більшовики, які в березні 1918 року уклали з Німеччиною сепаратний Брестський мир. Можна припустити, що ця подія стала великим потрясінням для Ревельской. Виходило, що вся її патріотична діяльність у роки війни на благо батьківщини виявилася марною! В Росію Ганна не повернулася, і її сліди загубилися на багато років…
Остання справа розвідниці
Остання справа Ревельской пов’язана з датою 17 червня 1941 року. Про нього розповів згодом військово-морський аташе посольства СРСР у Німеччині, капітан 1-го рангу М. Воронцов, до якого вона прийшла у цей день. У розмові з Воронцовим Ревельская повідомила йому, що 22 червня 1941 року о 3 годині ночі німецькі війська ввійдуть у Радянську Росію (так вона назвала Радянський Союз). Джерело наявних у неї відомостей вона відмовилася розкрити.
Після деяких роздумів Воронцов в знеособленому вигляді — «інші джерела» — включив повідомлення А. Ревельской в шифротелеграмму на ім’я наркома ВМФ СРСР Н. Кузнєцова.
Зі спогадів адмірала Кузнєцова: «В ті дні, коли відомості про підготовку фашистської Німеччини до війни надходили з різних джерел, я отримав телеграму військово-морського аташе в Берліні М. Воронцова… За існуючим тоді порядку подібні донесення автоматично прямували в кілька адрес. Я наказав перевірити, чи отримав телеграму Сталін. Мені доповіли: так, отримав».
Сьогодні добре відомо про скептичне ставлення вищих кіл керівництва СРСР та особисто Сталіна щодо надходить з різних джерел інформації про напад нацистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня. Однак до Ганни Ревельской це вже не має ніякого відношення. Її дії говорять про те, що вона як і раніше залишалася патріоткою Росії, незалежно від її соціально-політичного ладу. Сміливий вчинок А. Ревельской цілком зрозумілий, зважаючи на виняткову важливість інформації, якою вона володіла.
Звичайно, вона розуміла, що їй, жінці з вулиці, навряд чи повірять. Однак вона могла вважати, що хтось із співробітників наркомату ВМФ обов’язково повинен був якщо не знати, то хоча б чути про виконану нею роботу в Лібаві в 1916 році по дезінформації керівництва німецького флоту. Цим може пояснюватися і той факт, що вона звернулася саме до військово-морського аташе.
Після візиту в радянське посольство в Берліні Ганна Ревельская зникла назавжди.
Забута легенда
Навіть тієї інформації про діяльність Анни Ревельской, яка є на сьогоднішній день, досить, щоб зрозуміти: вона була незвичайною людиною, яскравим патріотом Росії.
Треба думати, за нею числилися і інші операції, дані про яких загубилися в архівах або були знищені. Як би те ні було, але сьогодні про розвідницю, на жаль, знають небагато, та й то лише завдяки роману Ст. Пікуля «Моонзунд» і однойменного фільму.
Андрій Громов
З: Російська Німеччина, № 36, 04.09.2015
