Я все ніяк не можу вилетіти з батьківського гнізда, а тому мене вкрай задовбали всі витікаючі з цього наслідки. Скажу чесно — живемо з батьками в двокімнатній квартирі не по своїй волі. Виною тому фінансові труднощі.
Нещодавно мені стукнуло 30, я вже шостий рік заміжня, але, замість того щоб насолоджуватися роллю дружини і господині, я, згнітивши серце, все ще догоджаю мамі з татом… І хоча батьки у мене хороші і щодо розуміють, співіснувати з ними на одній території мені нестерпно тяжко. Як тільки ми з чоловіком одружилися, ми поїхали в інше місто, зняли квартиру і прекрасно жили удвох цілих два роки, а потім чоловік втратив добре оплачувану роботу, моєї зарплати навіть на знімання житла не вистачало, і ми ганебно втекли в моє рідне містечко. І понеслося! Задолбали мене все — від побуту до «цінних» батьківських рад. За цей час я перепробувала дуже багато для того, щоб знайти компроміс у спільному проживанні, але марно.
Приміром, ми з чоловіком, живучи окремо, частенько влаштовували романтичні вечори з вином і всякими «делікатесами». Тепер у нас такої можливості просто немає. Нам, зрозуміло, ніхто не забороняє купити пляшку дорогого алкоголю і баночку червоної ікри, але, принісши пару раз подібне в будинок, я вислухала цілу тираду про те, як шкідливо спиртне, як нерозумно купувати всяку «дорогу дурню» («Так за ці гроші два кілограми свинини можна купити!») і т. д. Хоча ми живемо виключно на свої гроші, на їжу скидаємося, а різні позапланові покупки типу солодощів і фруктів оплачуємо не з загального бюджету.
До речі, зі звичайною їжею теж постійне нервування. Справа в тому, що ні я, ні чоловік не любимо всякі борщі, котлети та іншу жирну домашню їжу. Нам більше подобаються всілякі страви з рису, овочів, морепродуктів, курки. Але чомусь батьки впевнені, що це не справа смаку, а наша якась «неспроможність» та інфантильність. Мама готує кожен день, а я — як доведеться, хоча насправді обожнюю готувати. Але як тільки мене застали на кухні, я чую всякі демотивуючі фразочки типу: «Знову якусь дурницю придумала?» Причому, все це говориться не зі зла, не з шкідливості. Але тим не менш мене просто трясе від подібних слів.
І так у всьому. Подовгу сидимо вдома (я фрілансер, чоловік на удаленке) — нам дорікають, що ми кімнатні рослини, «чахнем без повітря» та ін. Кілька днів поспіль ходимо гуляти по місту (якщо погода сприяє, можемо собі дозволити витрачати на це час) — звинувачують, мовляв, «а їм все гульки в голові». Куди-небудь збираємося, всі мізки прокомпостируют, як добиратися («Тільки не на таксі! Економія понад усе!»), у що одягатися, як говорити. Доводиться слухати лекції навіть про те, у скільки нам лягати спати і в якій годині вставати!
А найсумніше те, що я батьків люблю і прекрасно розумію, що вони нам бажають добра, тільки от засиділася я в гнізді, давно мені пора звалити на окрему територію і скоротити спілкування до телефонних дзвінків та візитів раз в тиждень.
