Я люблю комікси. Не ті короткі стрипи з пейнт-мазаниною, які так популярні в інтернеті, а самі що ні на є класичні коміксів Marvel, DC і Dark Horse. Але про це захоплення знають лише батьки і пара-трійка близьких друзів (знайомих з мережі не вважаю). Чому? Та тому, що реакцію людей будь-якого віку на моє зізнання в любові до графічної продукції можна звести до трьох фраз:
— Комікси? Це ж для дітей!
Ага. Тоді я прямо зараз подарую вашому п’ятирічному кіндеру «Пісочного людини» — він вже напевно простудіював Біблію, «Фауста» і Шекспіра, щоб розібратися в аналогіях сюжету. А в навантаження ще «1602» можу віддати — діти обожнюють філософський аналіз Екшн Англії щодо Нового Світла.
— Комікси? Дитино, піди краще класику почитай!
Та з задоволенням! Правда-правда. А щоб далеко не ходити, дозвольте процитувати улюблені місця з «Євгенія Онєгіна». Якщо хочете, обговоримо Цвєтаєву або Маяковського. Тільки дозвольте поцікавитися: коли ви в останній раз перечитували «Героя нашого часу»? Я — в минулому місяці, тільки не хвалюся цим на кожному розі. А зараз ось читаю «Падіння Темного лицаря».
— Комікси? Це ж анімешні книжки, так?
Немає. «Анімешні книжки» — це манга, яку я не люблю. І аніме я не дивлюся. І не треба мені дарувати на день народження «Передостаннього самурая на бойовому роботі» з формулюванням «ти ж це любиш», та ще й ображатися, коли я пояснюю відміну манги від Marvel.
Є ще одна група людей. Їх реакція відрізняється від трьох перерахованих вище варіантів. Я кажу про псевдоинтеллектуалах. Тих, які знають Джокера як героя пабликов в соцмережах і вважають себе освіченими, тому що подивилися «Месників» два рази.
Я не претендую на звання єдиного експерта в області графічних історій. Мені просто важко розмовляти з людьми, які вперто доводять, що Доктор Доля і Доктор Дум — одне і те ж обличчя, а згаданий Джокер вирізав собі шрами на обличчі в коміксі такому-то за такий-то рік, «я сам читав», при цьому починають скандалити і лаятися, коли я м’яко натякаю, що заклятий ворог Бетмена фізіономію собі різав тільки у фільмі Нолана, а у всіх інших джерелах впав в кислоту.
Я розумію, що вам хочеться блиснути інтелектом. Більше того, я не заперечую того факту, що він у вас є. Просто не треба дотримуватися позиції «існує дві думки: моя і неправильна» і обзивати мене поганим словом просто тому, що справжнє ім’я Залізної людини — аж ніяк не Роберт Дауні-молодший, а Тоні Старк.
Коли ви з блиском в очах розповідали про встановлення віртуальної машини на Ubuntu, я уважно слухала і не намагалася влізти зі своїми коментарями, тому що це ваше захоплення, і я його поважаю. Може, спробуєте поважати моє, навіть якщо це «якісь комікси»?
