Вони знову мені подзвонили. Банк, в якому я колись давно намагався відкрити кредитну карту, вже вкотре безуспішно пропонує мені спробувати зробити це повторно.
Чому марно? У перший раз вони відмовили, тому що у мене не виявилося стаціонарного телефону. Ну, не проблема, багато банків, кредитку оформив в іншому, але вони подзвонили знову! І знову відмовили, тому що у мене не виявилося стаціонарного телефону.
І ось тепер знову: «Не хочете оформити кредитну карту?»
Давайте оформимо, нехай буде, мало. Що? Потрібен стаціонарний телефон? Адже ми вже говорили на цю тему.
У нашому XXI столітті, столітті мобільних технологій і віртуальних офісів, коли мій «офіс» валяється на задньому сидінні автомобіля, а співробітники працюють віддалено, хто з дому, а хто з Таїланду, про яке стаціонарному телефоні ви говорите?! Це який має стояти у мене на столі в офісі, де я з’являюся по великим святам пил протерти? На фіга він мені потрібен?
Забавно, що на наявності застарілої технології наполягає банк, який сам не має офісів і для середньостатистичного клієнта цілком знаходиться у інтернеті.
Так, я розумію, що банку «потрібно підтвердження», він має повне право не довіряти тому, в кого немає прив’язаного проводами до стіни телефонного апарату. Але і я побоююся довіряти банку, який не чув про сучасних технологіях — може, у них там рахівники на дерев’яних рахунках відсотки розраховують?
Гаразд би ще зажадали аккаунт в соцмережі: сучасні користувачі самі про себе стільки розповідають, скільки не будь-яка спецслужба зуміє накопати. Тоді було б логічно: віртуальний банк — соцмережі. Втім, в моєму випадку це б не допомогло: у мене немає акаунтів в соцмережах, тому що немає ні найменшого бажання там сидіти.
Ну так не треба тоді починати розмову зі слів: «У нашого банку змінилася кредитна політика». Ні чорта вона у вас не змінилася. Ось зміниться — тоді і звертайтеся.
