— весна 1915 року, неподалік від Лемберга. Лемберг, це звичайно ж Львів, а імператорські ВВС — просто російські. Бачите? І казка розсіялася, нічого цікавого.
Всупереч поширеному уявленню, Російська імперія вступила (бадьоро вступила) у Світову війну з одним з найбільших повітряних флотів у світі — спасибі французькому досвіду, кредитами і фахівцям. У свій час, російські військові були неабияк вражені повітряними переймами, разгоревшимися над Парижем у 1870-1871 рр. — французьких голубів, несли повідомлення зі штабу генерала Трошю у Орлеан або Тур, рішуче переслідували німецькі яструби, по них стріляли німецькі солдати. Хоробрі французькі птиці відповідали влучними залпами з власних клоак. Крім голубів, хитромудрі галли застосували повітряні кулі — спершу вони вивезли зі столиці толстого Гамбетту (чим, без сумніву, затягнули облогу як мінімум на кілька місяців), а потім ще півтори сотні чоловік і тонни пошти. І все ж Париж пав — пав завдяки голоду, ураження всіх деблокуючих французьких армій і надпотужним… гей, у нас же про російську авіацію, так? Вибачте, захопився.
Отже, почавши в 1914 довгоочікуване наступ на Австро-Угорщину і Німеччину, Російська імперія не відчувала нестачі в літаках, були в неї і дирижаблі, в яких тоді дуже багато бачили більш перспективний засіб повітряних польотів. І справді, в Німеччині цепеліни вже щосили перевозили цивільних пасажирів і вантажі, ніж майбутня слов’янська імперія від Праги до Владивостока гірше? Більше того, у Росії був «Російський витязь» — непоганий, а головне перший важкий бомбардувальник в світі. Здавалося, що перевага російської зброї в космосі небі забезпечено. Ха-ха, тобто на жаль.
Виявилося, що для перемоги в небі необхідна маса прозових речей, не надто очевидні в мирний час, але дуже вимогливих у військове. Наприклад, підготовка нових пілотів, виробництво авіаційних моторів та інших запчастин, а також розуміння, які саме завдання має виконувати авіації. З усім цим було туго: кращі авіатори чомусь воліли йти на таран і гинути, а двигуни для літаків на всю Росію виробляв один лише завод, з характерною назвою «Гном». Звичайно, при правильній політиці, імперія могла б отримувати німецькі мотори, але в тому-то й полягала, що жодної правильної політики не було, а тому вийшло, як вийшло.
Озброєні німецькими маузерами російські авіатори літали собі вздовж лінії фронту, не приносячи ніякої користі власним військам і, відповідно, шкоди ворогові. А потім передвоєнний ресурс вичерпав себе і у військах з’явився сумний анекдот, про піднятого в повітря авіації всього фронту — одному-єдиному літаку. Літати було просто не на чому. Тут, звичайно, знадобився попаданец, навчив би росіян будувати суперджеты, але такого попаданца, на жаль, так і не знайшлося (не рахуючи Сікорського, звичайно ж). Зате у німців (і, відповідно, австрійців) з’явилися справжні винищувачі з кулеметами, а потім і важкі бомбардувальники. На цьому наша сумна історія закінчується, бо ми впритул підійшли до теми поста — 6-й авиароте Імператорського військово-повітряного флоту. Грає легка музика.
