В СРСР Бродського дармоїдом. У США його чекала Нобелівська премія.
Бродський: «Не вірю, що ключі до характеру слід шукати в дитинстві…»
За рік до початку Великої Вітчизняної війни, у травні 1940-го року, у журналіста Олександра Бродського і його дружини Марії Вольперт народився син — майбутній поет Йосиф.
З нападом гітлерівської Німеччини Бродські були евакуйовані в Череповець. Лише до закінчення війни родині пощастило повернутися в рідний Ленінград.
Шкільний шлях майбутнього поета залишав бажати кращого: розпочавши навчання у восьмому класі, Йосиф залишив шкільну лаву і влаштувався на машинобудівний завод учнем фрезерувальника. Згодом послужний список Бродського поповнився такими професіями, як опалювач в котельні, санітар, матрос і навіть геолог. Але по-справжньому його цікавило тільки одне — література.
Поезія Бродського, що стала долею
Згідно власними словами поета, перші вірші він почав писати у вісімнадцятирічному віці. Найвідомішими з його ранніх творів є «Станси», «Пілігрими», «Сонет», «Пам’ятник Пушкіну».
Післявоєнний період став в біографії Йосипа Олександровича знаковим — він знайомиться з відомими ленінградськими літераторами, зближується з поетом Ганною Ахматової Андріївною, що зробила істотний вплив на його майбутню кар’єру. Тоді ж Бродський починає публічно декламувати свої твори. Робить він це з завидною регулярністю. При цьому на життя поет заробляє літературними перекладами. Опублікована в «Багатті» у скороченому варіанті «Балада про маленькому буксирі» (1962) стала першою роботою, що принесла її авторові популярність. До Бродського стали проявляти інтерес.
У 1960-му році, виступаючи в Ленінграді на конкурсі поетів, Йосип Олександрович вперше привернув до себе пильну увагу влади. Через три роки ситуація погіршилася через дисидентські висловлювання поета стали активно переслідувати.
Фатальним у біографії Бродського став лютий 1964-го року — заарештувавши поета за дармоїдство, його засудили до заслання на п’ять років. Як не дивно, але час, проведений в Архангельській області, Йосип Олександрович вважав найщасливішим у своєму житті, про що згодом він неодноразово говорив журналістам. У вигнанні Бродський багато читав, писав вірші.
Суворий вирок, винесений поетові, не залишив байдужими багатьох діячів мистецтва і культури, які наполягали на його пом’якшення. Під їх натиском термін покарання Бродського був суттєво скорочений. Вже у вересні 1965-го року поет побачив рідний Ленінград.
Американський громадянин Джозеф Бродський
У 1972-му році Бродському надійшло «цікаву» пропозицію покинути межі Радянського Союзу. Поету нічого не залишалося, як погодитися. У червні його позбавили радянського громадянства. Почався період поневірянь. Вимушений покинути батьківщину, поет відбув у Відень, яка стала першою точкою в маршруті його еміграції. В цьому же році він перебрався в Сполучені Штати Америки, місто Анн-Арбор, де став викладачем університету в Мічигані. За наступні роки в послужному списку тепер уже американського громадянина Йосипа Бродського виявився цілий ряд університетів, в яких він читав лекції, доповіді і, безумовно, декламував свої вірші.
У грудні 1987-го року «за многоохватывающее творчість, наповнений пристрастю поезії і чистотою думки» Бродському, «останнього поета Срібного століття», як його нерідко називають, була вручена Нобелівська премія з літератури.
На батьківщині вірші дисидента Бродського стали публікувати лише в період перебудови. Починаючи з 1990-х років, у масовій пресі з’явилися збірки його творів. А в 1995-му році поет був удостоєний звання «Почесний громадянин р. Санкт-Петербурга».
Свої останні роки поет провів у Нью-Йорку в колі сім’ї — дружини, російсько-італійської перекладачки Марії Соццани, з якою вони одружилися в 1990-му році, та дочки Ганни.
Наприкінці січня 1996-го року поета не стало. Причина смерті — інфаркт. У перший день лютого прах Бродського тимчасово поховали в Сполучених Штатах Америки, а через кілька місяців перевезли в улюблену поетом Італії і поховали на кладовищі острова Сан-Мікеле у Венеції — виконали його останню волю.
