СРСР спочив у бозі 26 років тому, але у нас все ще країна рад, і це казково задовбує.
Шановні порадники! Якщо людина розповідає про свої проблеми, не обов’язково він шукає вашого надцінного думки. Можливо, йому треба виговоритися, можливо, ви самі запитали, як йде ситуація, і він просто чемно відповідає на питання, можливо, більшу частину ваших порад він вже випробував з тим або іншим успіхом. І вже верх безцеремонності — лізти з порадами, якщо про проблему дізналися від інших.
Так вийшло, що моя мама захворіла. Захворіла важко, і прогнози не райдужні. Робимо те, що від нас залежить. Але будинок старий, всі один одного знають. Зустрінеш кого з сусідів, і понеслося:
— Як мама?
— Нічого, дякую, потроху.
Ось тут би ввічливої людини і відкланятися. Ага, щас!
— А ви купіть їй «офігенне ліки».
— Ага, спасибі, от його якраз і п’ємо згідно рекомендації.
— А чому б вам не завести тонометр?
— Ага, спасибі, вже два роки як купили.
— А чому б вам не порадитися з «конкретним фахівцем»?
— Був уже конкретний фахівець два рази. Можете ще когось порекомендувати?
— Ой, ні, ось ми ходили до хорошого лікаря, але забула прізвище. А ось сестра брата моєї подруги хворіла тим же самим і приймала замість всяких ліків «чудо-порошок».
— Немає, «чудо-порошок» не підходить, дякую.
І добре, коли цим розважаються люди старшого покоління. Зрештою, їм нудно, і вони хоча б добре знайомі з мамою. Але мої ровесники, з якими років вже по-надцять не спілкуюся… Панове, вам що, не треба нікуди поспішати? Мені, наприклад, треба.
Так що, коли мені знадобиться ваша рада, я чесно запитаю. А поки задовбали!
