Листи американок з проханням про вступ в Червону Армію

0
168


Завершальний етап Великої Вітчизняної війни був ознаменований повним звільненням радянської території від німецько-фашистських загарбників, рятуванням від «коричневого ярма» десятків європейських держав, міжурядових переговорами лідерів країн антигітлерівської коаліції, предопределившими вигляд подальшого світового устрою. Всі ці найважливіші події широко висвітлювалися заокеанськими ЗМІ і активно обговорювалися американською громадськістю.
Зберігається в окремому фонді Архіву зовнішньої політики Російської Федерації (АВП РФ) кореспонденція громадян США, отримана радянським посольством у Вашингтоні з січня 1944 по травень 1945 року, свідчить не тільки про великий інтерес американців до європейського театру воєнних дій, але і про щире бажання багатьох з них внести особистий внесок у розгром спільного ворога як червоноармійських добровольців.
У розглянутий період радянським посольством було отримано 351 лист.
За 1944 рік прийшли 124 повідомлення з матеріальною підтримкою;
120 — з виразом дружніх почуттів;
ще 28 листів містили прохання про зарахування до лав Збройних сил СРСР.
У період з січня по травень 1945 року листів з виразом дружніх почуттів було отримано 48, з матеріальною допомогою — 25 і з проханням прийняти до лав Червоної армії — 6. Найбільшу кількість листів від добровольців у 1944 році прийшло з наступних штатів: Іллінойс — 3, Техас — 3, Каліфорнія — 3, Нью-Йорк — 2, Джорджія — 2, Флорида — 2, а також по одному листу з Міннесоти, Огайо, Арканзасу, Арізони, Оклахоми, Массачусетсу, Орегона, Індіани, Мічигану, Делавера, Міссісіпі, Теннессі. Шість листів 1945 року — це повідомлення з Канзасу, Техасу, Іллінойсу, Арізони, Джорджії, Канади. Як бачимо, найбільш активні адресанты проживали в економічно розвинутих штатах США: в Іллінойсі, в Нью-Йорку, в Техасі. Варто відразу відзначити, що на всі звернення подібного роду посольство відповідало стандартним відмовою.
Друга світова війна справила сильний вплив на все американське суспільство, зокрема, прискоривши процес фемінізації. Про це красномовно свідчать збережені в архіві послання.
У січні 1944 року в радянське посольство прийшов цікавий лист з штату Огайо, написане молодою дівчиною. З журналу, присвяченого авіації, вона дізналася про «діяльність російських льотчиць». Автор просила дати більше відомостей про жіночий підрозділ Військово-повітряних сил СРСР і полюбопытствовала щодо можливості американської громадянки служити в ньому. Єлизавета де Буіс аргументувала своє бажання співчуттям Радянському Союзу у війні і прагненням допомогти своїм умінням пілотувати. На момент написання листа їй був 21 рік, вона вже мала ліцензію приватного пілота з приблизно вісімдесятьма годинами нальоту, а також досвід інструктора.
Письма американок с просьбой о вступлении в Красную Армию
Льотчиці жіночої служби пілотів ВПС США (Women Airforce Service Pilots, WASP) у пікіруючого бомбардувальника А-25А «Шрайк» (Curtiss A-25A «Shrike», прийняте у союзників позначення бомбардувальника Curtiss SB2C-1 Helldiver аеродромного базування).
В липні прийшов лист від ентузіастки повітроплавання місіс Е. В. Бакевилль зі штату Нью-Йорк. Вона хотіла служити в «Російських військово-повітряних силах» і цікавилася, чи може громадянка США вступити в радянські ВПС. Автор називає причину, з якої не змогла здійснити свою мету будинку, — припинення набору добровольців в «Жіночу військову службу пілотів». Місіс Бакевилль покладала великі надії на радянських дипломатів і завершувала свій лист емоційною фразою: «Я хочу зробити польоти метою мого життя і роботи».
У наш вашингтонське посольство писали і ті жінки, які пройшли службу в «Жіночій військовій службі пілотів». 4 жовтня із штату Техас прийшов лист від льотчиць Г. К. Кеньон і М. А. Вілкінс, які просили прийняти їх в радянські ВПС. Причинами такого звернення були побоювання, що їх досвід і знання будуть затребувані, бо «вже 20 грудня 1944 року служба буде розформована».
Подібно місіс Бакевилль вони пропонували свої послуги з перевезення вантажів по повітрю, випробування літаків і виконання інших функцій, пов’язаних з авіацією. Як і попередній автор, К. Х. Кеньон і М. А. Вілкінс закінчують лист на високій ноті: «Ми дуже хочемо «Продовжувати політ» («Keep ‘Em Flying»)» і висловлюють надію на сприятливе рішення їхнього питання.
Роль радянських жінок у захисті Батьківщини від загарбників цікавила міс Марсії Кортні зі штату Джорджія. У листі, відправленому 5 серпня 1944 року, вона бажала знати, чи можливо прийняти участь у якості пілота в небойових діях Червоної армії: евакуації поранених, транспортуванні різних вантажів. Описуючи свій досвід пілотування, автор стверджувала, що може керувати як одномоторным, так і двомоторним літаками.
Письма американок с просьбой о вступлении в Красную Армию
Військовослужбовці жіночої допоміжної служби сухопутних військ капрал Роуз Читла (Rose Chytla) і рядова Бетті Сміт (Betty Smith) у вежі управління польотами аеродрому Рендольф Філдс, штат Техас.
Міс Маріанн В. Берд зі штату Індіана, що відправила лист 27 жовтня 1944 року, також проходила навчання та службу в «Жіночій військовій службі пілотів». Вона починає своє послання з вказівки на швидке закриття організації, у зв’язку з чим пропонує використовувати накопичені нею знання і навички в Радянському Союзі. З її короткій автобіографії слід, що міс Берд була дуже досвідченим авіатором. У свої 22 роки ця випускниця армійського курсантського училища мала 600 годин нальоту (почала літати з 1938 р.) і досвід пілотування шістнадцяти літаків, включаючи бомбардувальники.
Предстовший розпуск «Жіночої військової служби пілотів» хвилювало також і Естер Е. Ноффке зі штату Теннесі. 6 грудня 1944 року вона відправила послання в радянське посольство. З автобіографії, викладеної в документі, слід було, що вона мала близько 700 годин нальоту, літала на бомбардувальниках, знала штурманське справу, але не володіла російською мовою. Втім, якщо буде досягнута домовленість про прийняття її на службу у ВПС СРСР, то вона готова усунути цей пробіл.
Пані Ноффке висловила намір почати службу після Нового року, але ставила умову, що за нею повинно бути збережено американське громадянство.
Маргарет М. Мурі з штату Міссісіпі також складалася в «Жіночій військовій службі пілотів». Її від інших льотчиць відрізняло різнобічну освіту: ступінь бакалавра мистецтв Луїзіанського університету, додаткове дворічне навчання музыковедению і підготовчі медичні курси. Як і попередні автори, вона бажала знати, може знадобитися її досвід в СРСР.
Гарячим бажанням продовжити свою службу в радянській військовій авіації пройнятий лист Марти Эндертон зі штату Нью-Йорк від 20 листопада 1944 року. Вона просила дати інформацію про наявність у радянських ВПС жіночих льотних підрозділів і можливості вступу в їх ряди. Бажання автора було так сильно, що вона завершила лист фразою: «Важкі умови, пов’язані з реалізацією моєї просьби, не можуть зламати мого наміру…».
Отримавши від радянських дипломатів відмови на поводження своїх підлеглих, посольство 29 січня 1945 року написала сама керівник «Жіночої військовій службі пілотів» Жаклін Кокран.
Письма американок с просьбой о вступлении в Красную Армию
Жаклін Кокран (Jacqueline Cochran, 11.05.1906 — 09.08.1980) — піонер американської авіації, одна з найбільш обдарованих жінок-пілотів свого часу.
Причини закриття служби автор не назвала, посилаючись на прикладену копію наказу генерала Х. Х. Арнольда. Залишаючись у військовому відомстві, Жаклін Кокран допомагала демобілізації і працевлаштування своїх колишніх колег на роботу, пов’язану з авіацією для жінок-пілотів вдома чи за кордоном». Вона звертала увагу на те, що є приблизно тисяча висококваліфікованих фахівців «слабкої статі», які можуть пілотувати різні типи літаків, так як «отримали підготовку, ідентичну курсантам ВВС».
Перерахувавши різноманітні гідності своїх колишніх підлеглих, пані Кокран перейшла до розмови про радянських жінок-летчицах, які «несуть різноманітну службу у ВПС». Допомога їм у небойових роботах могли б надати деякі льотчики з «Жіночої військової служби пілотів», якщо радянська сторона погодиться з такою пропозицією.

Джерело: http://sortis.com.ua/