Продаю машину.
— Здрастуйте, не хочете поставити на комісію машину до нас в автосалон?
— Ні, дякую, я на ній їжджу.
— Так ви хочете їздити або продати?
— Я хочу двох блондинок з третім розміром і одну негритянку одночасно, а автосалон мене не цікавить.
— Скільки хочеш за машину?
— 350, як в оголошенні не зазначено.
— Давай я за 250 візьму.
— Давай я віддам за 600?
— Че?
— Ну, ти х#йню сказав, і я вирішив х#йню сказати.
— Алло, я її прямо зараз заберу за 260.
— Під’їжджай, дружок.
— А куд…
— Аллі, на! Я не зрозумів, а тонування є, на?
— Не-а.
— Капелюх. Чуєш, ну вона поливає ваще, на?
— 1,8 турбо, більш-менш можна щось показати.
— А скока максимум тисне?
— Я більше 140 не розганяв.
— Не, ну ось я «бумер» третій зроблю, на?
— Б#я, конкретно ти — ні. По ходу, максимум, що ти зробиш — влупишь 150 до першого повороту, і одним гонщиком стане менше.
Пропозиції поміняти ще свіжий «фолькс» на БМВ дев’яносто-кудлатого року, та ще й з моєю доплатою, доставляють особливо. І неважливо, що в оголошенні вказано, що я купую нову машину, та й ваша смітник навіть 200 тисяч реально не варто. «Це ж БМВ, ти че!»
Перекупки — окрема тема. Приїхав, все оглянув, там постукав, тут понюхав, тільки що не лизнув. Ну, думаю, людина прошаренный, оцінить відмінний стан. Але не тут-то було:
— Що я можу сказати? Тут пі$&єц.
— У сенсі?
І починається. Виявляється, машина розбита в м’ясо, згоріла, зварена мало не з п’яти донорів утоплена, при цьому явно викрадена і з перебитими номерами. Типу, слава богу, що не розвалилася досі на ходу, а я ще на свободі. Але вже так і бути: добрий громадянин готовий зробити послугу і позбавити мене від цього сміття за 150 тисяч рублів, якщо прямо-прямо зараз. А я ще думав, що не схожий на лоха.
Коротше, задолбали. Нова машина вже скоро приїде. Доведеться рухати в ломбард — там хоча б чесні 80% вартості запропонували.
