Міф про споконвічне російською пияцтві

0
46

Дуже поширена думка про те, що пияцтво — це відмітна особливість російського народу, що росіяни пили у всі часи — не має нічого спільного з дійсністю. Даний історичний міф являє собою чималу небезпеку, тому що нав’язує російським людям невластиву їм схильність до надмірного вживання алкоголю.

Насправді, таке явище як пияцтво було зовсім не властиво нашим предкам. До хрещення Русі було тільки три приводу підняти хмільну чару: після народження дитини, на честь перемоги над ворогом і під час похорону. Крім цього, в ті часи на Русі не було ні горілки, ні багатьох інших шкідливих для здоров’я напоїв. Пили русичі медовуху (зброджений і очищений мед), яка лише зміцнювала їх здоров’я. Наші предки жили у злагоді із природою і алкоголю як такого не відали. Про це можна судити по тим же казок. Пам’ятаєте приказку: «Мед-пиво по вусах текло, а в рот не попадало».
Вперше горілка з’явилася в Росії всього п’ять століть тому. Її завезли генуезькі купці в 1428-му році. До винаходу горілки росіяни не мали ніякого відношення, ця «честь» арабам. Більше того, відразу після знайомства росіян з горілкою вона потрапила під заборону. Російські царі, як правило, проводили антиалкогольну політику. У часи могутнього підйому Росії в 15— 17 ст росіяни були самої тверезої нацією в світі. Навіть іноземці, які бували в Росії в ті роки, відзначали, що тверезий спосіб життя — національна риса наших предків.
Пити горілку росіяни стали лише в середині 16-го сторіччя, коли з волі Івана Грозного в Першопрестольній був відкритий перший «царев кабак». Правда, спочатку фортеця горілки була зовсім не такою, як зараз, лише 14 градусів.
Відзначимо також, що до кінця 19 століття горілку та інші спиртні напої в Росії можна було купити тільки в питних будинках, прозваних у народі шинками. Завдяки чому, пиячила лише дуже вузький прошарок населення, так як «прийняти на груди» дозволялося тільки в самому шинку. Таким чином, про те, щоб пияцтво увійшло в звичку російського народу в ті роки і мови бути не могло.
Цю звичку почав посилено насаджувати спочатку «великий» Петро I, сам великий любитель випити (чого він, крім іншого, навчився в «освіченій» Європі), а потім і Катерина Велика, яка, не мудруючи лукаво, прямо заявила, що «п’яної Росією легше управляти». Крім того, повсюдне насадження шинків велося в інтересах поповнення царської казни. Адже кожен власник кабака обкладався відповідним податком.
Вже в ті часи всі кращі уми Росії усвідомили, до чого веде така політика і стали бити тривогу. Раз звучали заклики до уряду припинити споювати народ. Православна Церква стала відлучати п’яниць від причастя. Всюди виникали добровільні товариства тверезості. Апогеєм цієї реакції став в 1858-59 роках антиалкогольний бунт (!), минулий в 32 губерніях Росії. Сам російський народ зажадав від уряду закрити шинки.
Всі ці зусилля привели до деяких обмежень політики споювання Росії за царя Олександра III, але потім крива споживання алкоголю знову стала зростати, і до 1914-го року досягла планки 4,7 літра на душу населення. Зауважимо, що рівень споживання алкоголю в Європі і Америці в ті роки був в два рази вище, ніж у Росії.
Для більш наочної картини наведемо наступний факт: «п’є» Росії, всього 100 років тому 95 % дітей до 18 років, 90 % жінок і 43 % чоловіків були абсолютними непитущими (тобто взагалі жодного разу в житті не пробували алкоголь)! Одним цим фактом можна прикувати до ганебного стовпа тих, хто поширює міф про генетичної схильності слов’ян до алкоголізму.
З початком Першої світової війни в Росії був оголошений «сухий закон», який протримався до 1925-го року. Але і після цього ніякого надмірного споживання алкоголю і близько не спостерігалося. У 1932-му році ми ледве дотягли до 1 літра в рік на душу населення, в 1950-му році цей показник зріс до 1,85 літра. (Т. е. при Сталіні російський народ вів цілком тверезий спосіб життя)
У наступні роки, рівень вживання алкоголю в нашій країні почав повільно, але впевнено рости. Але навіть при цьому Радянський Союз залишався одним з непитущих держав світу. У ті роки радянський людина споживала в 3 рази менше чистого спирту, ніж англієць, у 7 разів менше, ніж американець і в 10 разів менше, ніж француз. Однак, ніхто ніколи не чув про генетично схильних до пияцтва французів чи американців. А про російських п’яницях чули у всьому світі.
Миф об извечном русском пьянстве
Так звідки ж взявся міф про те, що росіяни — питуща нація?
Все дуже просто. Його придумали ті, кому вигідно, щоб наш народ як можна більше вживав алкоголю, тобто гравці алкогольного ринку. Це вони ще недавно мало не щохвилини вбивали цей міф в нашу свідомість з допомогою різноманітної реклами. Зрозуміло, в цьому міфі були зацікавлені не тільки ділки, але і споконвічні вороги російського народу. Вони давно розглядають алкоголізацію Росії як один з видів спрямованого проти нас зброї.
Це зброя стала активно застосовуватися проти російського народу з початку 90-х років. Були відкриті всі шлюзи за споювання Росії. В країну потекли потоки зарубіжного пійла. Досягли успіху і російські вино-горілчані мафії, які наводнили ринок дешевим сурогатом. Найжахливіше, що в цей процес активно включилася Церква (!), яка користуючись правом безмитного ввезення алкоголю, стала цим правом активно користуватися.
Ось як були досягнуті рекордні 14 літрів (за неофіційними даними — понад 21) на душу населення і одне з перших місць у світі.
Таким чином, міф про споконвічне російською пияцтво є брехнею. Вік нашого пияцтва збігається з віком демократії і лібералізму в Росії. Висновки напрошуються самі собою.
Миф об извечном русском пьянстве

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here