Студентська організація в одному з відомих оптових супермаркетів — це щось. Вранці по вівторках я закупляюсь там продуктами на весь тиждень. Коли на касі сидить доросла дама, проблем ніяких, а от студентки — це кошмар. Так, я студентка сама і виглядаю років на 14, але це не означає, що можна так хамити покупцеві.
* * *
— Дівчина, ви мені замість гірчиці та хрону пробили два хрону, а хрін дорожче.
Дивиться ціну, бачить різницю у два рубля, віддає гірчицю і збирається обслуговувати наступного покупця.
— Дівчина, ви не хочете віддати мені два рублі?
— (з презирством) Та на, на, тільки не плач!
* * *
Пробиваю три пляшки абсенту.
— А тобі 18 є?
Показую студентський, де чорним по білому значиться: студентка другого курсу.
— Цього недостатньо, там немає твого віку.
Виймаю з сумки квитанцію на оплату квартири на моє ім’я.
— Нічого не знаю. Може, тобі тато на п’ятнадцятиріччя квартиру подарував. Теж мені, розвелося малолітніх алкоголічок.
Дістаю трудову книжку. Не знала, що вона є в сумці, намацала її випадково.
— Що? Трудова? Навіть не показуй, мене не цікавить твоя робота офіціанткою. І взагалі, не витрачай свій час.
Вытряхиваю сумку, знаходжу-таки паспорт. Дивиться — мені вчора виповнилося 18.
— Не буду я пробивати, тобі толком і не 18.
* * *
Касирок звільнили. А мені не соромно.
