Мене задовбали. Справа в тому, що не так давно я стала мамою, у мене народилася донька. І я назвала її ім’ям, яким мріяла назвати свою дочку ще з дитинства, — Сніжана. Тут же повилазили всі ці доморощені гумористи і критикани, яким ім’я моєї дочки прямо не дає спокою.
— Ги-ги-ги, і ім’я дала, і майбутню професію заодно визначила!
Серйозно? Дивлячись на цей милий сопе грудочку ви щосили уявляєте її в тому насправді? По-моєму, у вас серйозні проблеми, панове. А ну пішли геть!
— Юленька, ну що це за ім’я. І з по батькові зовсім не поєднується. Треба було назвати Тетянкою або Олею.
Так, мамо, тобі окреме спасибі за таке «рідкісне» і «незвичайне» ім’я, з яким я до сих пір підстрибую і обертаюся, коли кличуть когось іншого. Спасибі, що вже з дитинства, я, позбавлена індивідуальності Юлька Соколова, твердо знала, що моя дитина буде рости з почуттям того, що він такий один. І ти теж, мама, будь ласка, йди.
— А як буде скорочено? Снєжка, чи що? У мене так в селі собаку в дитинстві звали.
Ага, і село ти з себе так і не вивела, дорога «подруга». Особисто мене завжди коробило зменшення мого імені до простецького «Юлька». Саме тому я відразу представляюся новим знайомим як Юлія і жорстко припиняю будь-які спроби поглумитися над моїм ім’ям. І дочку свою, до того ж приучу. Вона — Сніжана, і ніяк інакше. Йди.
Як же ви мене дістали, панове. Не знаю, що у вас більше говорить, заздрість, що послухалися думки більшості і назвали своїх дітей смутними Пашками, Людками і Светками, або бажання покрасуватися і випендритися, обравши об’єктом насмішок чоловічка, який нічим не може себе захистити. Мені це не важливо. Головне, залиште вже мене і мою дочку в спокої, ви задовбали!
