Працюю в продуктовому магазині прилавкового типу. Навколо дуже багато «самообслужек», де все можна помацати, понюхати і подивитися, але люди, скучивши по живому спілкуванню, спрямовуються до нас.
Хвиля маразму починається близько п’ятої вечора, коли у більшості закінчується робочий день. Заходить жінка — добре одягнена, в золоті, але явно не розуміє, що вона тут забула. Уважно розглядає наш скромний асортимент, потім запитує:
— Скажіть, у вас є натуральний йогурт?
— (вказуючи на холодильник) Так, звичайно.
— (з презирством) Так вони всі не натуральні, а мені потрібен натуральний.
— В такому разі можу запропонувати вам тільки сметану.
Жінка злісно зиркнула на мене, оглянулась навколо і питає:
— У вас тут взагалі що-небудь натуральне є?
— Мабуть, тільки я.
