Не бери мою машину!

0
69


Повертався вчора додому, зайшов у тролейбус, плюхнувся на вільне місце. Зал напівпорожній. Навпроти мене влаштувався мужик з малюком на руках, практично немовлям. Причому дивиться досить сердито на цього немовляти і каже йому…
— Значить так, синку, слухай мене уважно! Щоб більше мою машину без дозволу не брав! А якщо навіть я дозволив і береш — вже ласка, щоб вранці вона стояла в моєму дворі. Ти зрозумів?
Дитина усміхається, курлычет і начебто погоджується. Але мужика це не влаштовує. Він майже кричить:
— От не треба цього… Нєфіг мені тут, ти скажи просто: зрозумів чи ні?!
І тут я розумію, що у мужика явно адже дах поїхала, а у нього взагалі-то дитя на руках. І став гарячково думати, що в таких випадках робити взагалі. Кого на допомогу кликати, і що самому-то мені — не відсиджуватися ж! Може, вирубати психа як-то треба вправно, але я не віртуоз в цій справі, як би дитина не постраждав…
Добре, що мужик тут раптом гаркнув: «Все, поки! «- і витягнув навушник з вуха. Відлягло.
Кирило Ярославів