Яка краса! Тільки вчора набрала тут пост на тему всяких оголошень і табличок, але не стала відправляти, выговорившись. А сьогодні читаю тут сповідь задолбавшегося «по ту сторону» проблеми.
У своєму нарисі я писала про те, як же задовбали такі дрібниці. Я працюю секретарем в лікарні. Вся інформація про роботу лікарні є на сайті, на стенді у холі, і окремо на дверях кожного кабінету вивішена та, яка безпосередньо його стосується.
На дверях табличка: «Не стукати». Прочитали, сіли під дверима й просиділи так півгодини. Тому що неможливість стукати в двері = неможливість увійти.
Міняю напис від гріха подалі: «Не стукати, входити». Мало того, що часто її просто не бачать. Часом чую, як її читають, сміються, обговорюють… і стукають, перш ніж увійти. Питаю: «Чому? Ви ж прочитали». — «Так як не постукати, це ж неввічливо!» Неввічливо, заечки, це всупереч моїй оформленої в тексті оголошення прохання довбати мені по мізках дребезжащей під вашими старанними ударами дверима.
Таблички «Обід» і «Перерва» не мають дії взагалі. Табличка «Обід N хвилин з такого-то часу, не смикати двері», заклеивающая з зовнішньої сторони дверну ручку геть — ура! — спрацьовує майже завжди.
Я-то думала, звідки ці розпитування, якщо вся інформація написана, звідки це ігнорування прохань і оголошень? А люди, виявляється, їм просто не довіряють.
І, до речі, про недовіру. Коли ми записуємо ваш номер телефону і говоримо, що зателефонуємо, коли з’являться потрібні вам результати — не треба дзвонити нам, не треба приходити «просто дізнатися і перевірити, раптом вже». «Як-то дивно, мені обіцяли зателефонувати, коли результати будуть, але ось вже два дні не дзвонять» — не повірите, не дзвонять саме тому, що результатів немає. Як тільки — так відразу. Своїми ходіннями і дзвінками ви не допомагаєте. І так, часом отак п’ятдесятий з вас, прийшовши або зателефонувавши, виявляє, що результат вже є, але йому не повідомили. А ось він прийшов — і дізнався. Який молодець, здогадався не чекати дзвінка! І невтямки, що результати тільки що прийшли, що він — п’ятдесятий «довідується» за день, що я фізично не можу обдзвонювати всіх миттєво, якщо паралельно мені доводиться відбиватися від дзвінків і парафій інших таких «просто дізнаються». Я встигну вчасно, але трохи пізніше, ніж могла б.
Ні, це все не задолбали — так, злегка докучає (якщо не особливо поспішають і агресивні особистості). Це лише показник загальної проблеми людей: одні не читають таблички, а інші забувають їх вчасно прибрати. Навіщо стежити за актуальністю таблички, якщо все одно ніхто не читає? Навіщо читати, якщо все одно навряд чи можна вірити інформації?..
Але от деякі люди — просто за межею добра і зла.
Ті, хто в розпал робочого дня приходить/дзвонить з тим же «просто пізнаванням» і наступною фразою: «Ось він я. Як у мене справи?» Не знаю і знати не хочу, як у тебе справи, чоловіче. Ти думаєш, що твій образ і голос на серце виточений, але ні, не треба мені тебе там. Прізвище назви, чоловіче, і питання задай нормально. Ну, хоч натякни, я вже зловив.
І ті двоє, один з яких подзвонив мені на особистий номер (так, дзвоню з новинами про результати я зі свого) опівночі. І інший, який подзвонив в шість ранку. Ще один такий випадок, і мені стане все одно, що це вже інші люди, які зЕкшн снили цю масову дурість в перший раз. Я буду надзвонювати ночами у вихідні. Жарт. Напевно…
