Неймовірна історія одного дня «розстріляного» радянського космонавта-героя

0
19


Нещодавно наша країна відзначила два світлих і важливих свята. День космонавтики — це історія грандіозного подвигу, поклав початок новій ері для всього людства, і День Перемоги — наш тріумф у самої смертоносної і нещадній війні в історії, коли наш народ силою і волею відстояв право на життя для себе і своїх нащадків.
І ось сьогодні, перебуваючи недалеко від цих знаменних дат, хочеться на одному прикладі (з багатьох) згадати про героїв-воїнів, першопрохідників і созидателях нашого славного минулого.
Їх долі яскравіше і драматичніше будь-якого голлівудського блокбастера, справи їх — безцінні. Як говориться, «богатирі — не ми», і життєві проблеми більшості з нас сьогоднішніх не йдуть ні в яке порівняння з тими дорогами, які випали на долю нашим предкам, і вони минули їх з честю.
Сьогодні розповідь піде про Героя Радянського Союзу льотчика-космонавта, вченого, конструктора Костянтина Петровича Феоктистове, якому в юні роки довелося побачити лик війни та взяти участь у захисті Батьківщини.
Це досить своєрідна у своїх поглядах, для багатьох суперечлива, але тим не менш видатна особистість серед плеяди інших гідних імен минулої епохи.
Юний диверсант
Кожен з нас вчився в школі, дружив, закохувався, переживав з приводу іспитів, весело проводив канікули. Але під час Великої Вітчизняної війни у школярів були зовсім інші проблеми і турботи: нацистська армія вторглася в СРСР і творила часом абсолютно бузувірські безчинства. На початку літа 1942 року у Воронежі Костя Феоктистов закінчував дев’ятий клас.
Йшла війна, ворог наближався все ближче. Майже рік тому, у перші дні боїв, під Мінськом загинув його старший брат Борис, батько був на фронті.
На фото нижче — Костянтин Феоктистов з братом Борисом, 1938 рік.
Невероятная история однажды «расстрелянного» советского космонавта-героя
13 червня 1942 року сталася трагедія.
До міста прорвалися ворожі «Юнкерси» і скинули бомби на Піонерський сад і зоопарк, де в суботній вечір було повно маленьких дітей.
Збереглися спогади очевидців малюють страшну картину: вибухи, дезорієнтація, відірвані закривавлені фрагменти маленьких тіл, збожеволілі від горя жінки, притискають до себе тіла своїх дітей… Для міста, поки ще не бачила всіх жахів війни, це був шок.
Трапилося потрясло шістнадцятирічного Феоктистова, і він вирішив в що б те не стало взяти участь у боротьбі з ворогом.
За власною ініціативою він був зарахований у винищувальний батальйон: воєнізоване формування, яке складалося з не підлягали першочерговому призовом громадян, чиї основні завдання — боротьба з диверсантами, парашутистами, шпигунами, дезертирами, бандитизмом, підтримання громадського порядку.
Ситуація в ці дні стала погіршуватися, напади почастішали, фронт був прорваний, і німецькі війська йшли до Воронежу. На початку липня люди стали залишати палаючий місто, перебираючись на лівий берег через річку Воронеж (притока Дону).
Під бомбардуванням дивом вдалося вийти й Кості з мамою, але через кілька днів він втік на фронт, приєднавшись до співробітників НКВС.
Феоктистова, який був юний і при цьому виглядав ще молодше своїх років, відправили з розвідувальною місією до зайнятий німцями центральний район міста. Він не таївся, розігруючи з себе переляканого дитини, яка шукає свою матір, при цьому виглядаючи і запам’ятовуючи всю доступну інформацію.
Вдень, до настання комендантської години, він ходив по вулицях, а ввечері, дочекавшись темряви, переплив річку і повернувся до своїх з цінними відомостями. Потім були й інші вилазки, одна з яких — з одним Валею Выприцким, під час якої загинув на очах Феоктистова.
Незабаром з міста виселили мешканців і погнали в німецький тил. Виконання розвідувальних місій багаторазово ускладнилося, але збирати інформацію було життєво необхідно.
Тепер можна було більше намагатися відкрито ходити по вулицях, виявлених чужинців розстрілювали на місці. Втрати серед розвідників значно зросли.
Невероятная история однажды «расстрелянного» советского космонавта-героя
ИТАР-ТАСС
11 серпня Костя з товаришем Юрою вирушили на чергове завдання. На цей раз юного розвідника німці зловили і… розстріляли.
Зі спогадів самого Костянтина Феоктистова:
Мій наступний, п’ятий похід виявився останнім. На цей раз з хлопчиськом років чотирнадцяти. Йшли по вулиці, один за іншим, на відстані метрів сто. Я йшов попереду. Виходжу на перехрестя і бачу, що по поперечної вулиці з двох сторін підходять патрулі. Поки вони мене зупиняли, мій напарник встиг прошмигнути в підворіття.
Я тікати не міг — пристрелять як миленького. Підійшли.
Один з них, високий, з есесівським блискавками в петлицях, схопив мене за руку, щось вигукуючи, і повів через арку у двір. Притягнув до глибокій ямі, поставив до неї спиною, дістав пістолет, зняв із запобіжника і, продовжуючи кричати, махав їм перед моїм носом.
Я розрізнив „рус шпигун“, „партизан“, „звідки прийшов“ і зрозумів, що пахне смаженим, справа, напевно, зовсім погано, мабуть, на цей раз не викрутитись.
Раптово в очах німця щось змінилося. Я не встиг злякатися, побачив тільки мушку на стволі пістолета, коли німець витягнув руку і вистрілив мені в обличчя. Я відчув ніби удар в щелепу і полетіла в яму. Впав вдало. Падаючи, перевернувся на живіт і не розбився: грунт був твердий, і на дні ями валялися уламки цегли.
На якийсь момент я, напевно, втратив свідомість, але тут же отямився і зрозумів: не ворушитися, ні звуку! Куля, як потім з’ясувалося, пройшла через підборіддя і шию навиліт.
Якийсь час Костя, завмерши, лежав на дні ями. Потім насилу якось озирнувся, виліз, в одному з найближчих дворів сховався в сміттєвому ящику і перев’язав шию клаптем від власної сорочки. Затаївся до темряви, всю ніч поповзом пробирався до берега.
Відстань була не дуже велика, але до світанку Феоктистов не встиг, довелося весь наступний день пролежати з простреленою шиєю під палючим літнім сонцем. Наступної ночі він все ж дістався до води, переплив річку і дістався до своїх. Лікар госпіталю, де лікували Костю, назвав те, що трапилося дивом.
Пізніше в медсанбаті юнака розшукала його мати.
Велике космічне майбутнє
Після поранення Феоктистов був демобілізований. У 1943 році він з відзнакою закінчив школу в евакуації в місті Коканде Ферганській області Узбекистану.
Потім поступив і успішно закінчив Московське вище технічне училище імені Н. Е. Баумана, де одним із лекторів був згодом легендарний Сергій Корольов.
Невероятная история однажды «расстрелянного» советского космонавта-героя
Після інституту Феоктистов працював в НДІ, потім в Особливому конструкторському бюро № 1 під керівництвом Сергія Корольова (нині РКК «Енергія»). Він брав участь у розробці першого штучного супутника Землі, обіймав керівну посаду при проектуванні кораблів «Восток» і був провідним розробником кораблів «Союз», «Союз Т», «Союз-ТМ», «Прогрес», «Прогрес М», а також орбітальних станцій «Салют» і «Мир».
Але це не кінець і без того настільки багатого послужного списку. 12 жовтня 1964 року Костянтин Феоктистов здійснив політ у космос на багатомісному кораблі «Восход», який сам же і розробляв.
У груповому польоті, причому в першому, який проходив без скафандрів, разом з ним були командир корабля льотчик-космонавт Володимир Комаров і лікар-космонавт Борис Єгоров. Перебування в космосі тривало добу і 17 хвилин, космічний апарат облетів планету шістнадцять разів.

До 1987 року Феоктистов пробув в загоні космонавтів, потім працював заступником генерального конструктора НВО «Енергія», а потім без малого 20 років викладав в МГТУ імені Баумана.
Костянтин Петрович Феоктистов пішов з життя 21 листопада 2009 року у віці 83 років. Його ім’ям названа одна з вулиць Воронежа, місцева міська школа і кратер на зворотному боці Місяця.