Наступного року історики і славісти відзначать знаменну дату – 350 років від дня народження російського царя-реформатора петра i. Вчені заздалегідь почали готуватися до ювілею і тому з увагою поставилися до статті, що вийшла в одному з провідних зарубіжних журналів – canadian-american slavic studies. У дослідженні на основі раніше невідомих архівних документів, підкреслимо, розбирається церковна реформа петра i. Автори статті-науковий співробітник санкт-петербурзького інституту історії ран, кандидат історичних наук микита башнін і професор вологодського держуніверситету марина черкасова.
на прохання «пошуку» микита вікторович представив свою роботу:– колеги з цікавістю поставилися до нашої публікації, адже вони навіть не підозрювали про існування в регіональних архівах маси документів. Привернула, безумовно, і важливість теми: церковна реформа в росії – подія для істориків значна.
– і відразу питання. Вчені вивчають реформу, починаючи з xviii століття. Документи пережили революцію і громадянську війну. Як ви їх виявили? 8>–>- багато в чому завдяки вартим поваги бюрократичним порядкам, прийнятим в ті далекі часи на русі. Описи, які за указом петра i проводилися у всіх єпархіях країни, складали в двох примірниках. Один йшов до москви, в монастирський наказ, другий залишався на місцях, в різних церковних установах. В першу чергу в скарбниці (архіві) архієрейських кафедр. У містах-центрах єпархій і повітів – знаходилися будинки глав єпархії: єпископа, архієпископа або митрополита. Це і є архієрейські кафедри. Багато з них представляли собою кам’яні палати і збереглися досі (як ростовський), а дерев’яні або згоріли, або зруйнувалися від часу. Архієрейських кафедр було 20, але відомі документи всього шести. Однак поруч з кафедрами були головні в єпархії соборні церкви-там теж зберігалося чимало цінних документів, як і в монастирях, а їх на русі було більше 700. У столиці я не знайшов багато опису, зате вдалося виявити другий екземпляр в регіональних архівах. Так в моєму розпорядженні опинилися кілька сотень документів (опису і листування про проведення опису).
Виявив я їх тому, що історики, як правило, вивчали документи в москві, у фонді монастирського наказу (російський державний архів стародавніх актів). Є й інша вагома причина: документи початку xviii століття написані скорописом – їх не так-то просто розшифрувати (на знімку). Архівістам, глибокий їм уклін, знадобилися десятки років, щоб в них розібратися і розсортувати. Перше враження від скоропису (коли я був ще студентом) — ніби перед тобою ієрогліфи. Важко уявити людей, які їх писали. Однак поступово, у міру освоєння почерку писарів, ставало ясно: писали люди звичайнісінькі. І слова вживали практично ті ж, що і ми сьогодні: «у нинішньому 1702 році квітня в 22 день по пам’яті з преображенська за приписом полкаго писаря івана ланкова присланий священик тимофій герасимов, щоб йому бути на єво, великого государя, службі у міста архангелскаго в преображенському полку». Так, частина документів написана сухим і строгим канцелярським мовою. Зрозуміло, що, скажімо, про наявність зерна в коморах інакше і не скажеш. Зате інші передають ставлення до реформи: тут і обурення, і страждання, і заклик про допомогу: «а у казок їм казати, буде хто теслярів, і конопатчиков, і ковалів приховає, а на вологді на зъежем дворі буде ведено, і їм учинено буде жорстоке покарання без всякого милосердя і пощади». А ось проста, по суті, прохання архієпископа вологодського гавриїла. Йому треба їхати в москву для служби в столичних храмах, а грошей на дорогу немає. І він просить монастирський наказ дозволити розкрити церковну скарбницю і взяти гроші: потрібно карету відремонтувати і припаси закупити. Документи дозволяють поглянути на реформу не з офіційної, державної, точки зору, а зрозуміти, як реагувала на неї церковна глибинка.
– нагадайте, будь ласка, що змусило петра провести реформу на початку xviii століття? — північна війна, що тривала 21 рік, почалася з поразки росіян від шведів під нарвою (нарвська конфузія 1700 року). Військо петра i зазнало важкої поразки: іноземні офіцери перейшли на бік ворога, до нього потрапила і вся артилерія. Цар вирішив терміново реформувати армію, але де гроші взяти? а дати їх могла російська православна церква — на той час, так би мовити, дуже заможна юридична особа. За підрахунками, на початок xviii століття за нею значилося від 140 до 150 тисяч селянських дворів. (у одного тільки троїце-сергієво монастиря було понад 70 000 селян.) володіла церква (монастирі та архієрейські кафедри) та рибними промислами, соляними варницями, млинами… Держава не мала права претендувати на ці доходи. Вони йшли на будівництво монастирів і храмів, утримання шкіл і бібліотек, листування книг, написання ікон. Коли траплялися неврожаї, інші напасті, церква жертвувала хліб і надавала насіння, часто видавала безвідсоткові хлібні позики. А під час воєн посилала своїх селян, слуг і дітей боярських в армію, на свої кошти екіпірувала ратників. Тепер всьому цьому прийшов кінець. На користь скарбниці відписувалася величезна кількість землі разом з селянами. Описувалися церкви і монастирі, начиння в них зберігаються, дзвони на дзвіницях, книги – загалом все, що могло приносити дохід.
Церковні дзвони знімали і везли в москву, на ливарний двір. Селян кількох повітів відправили на верфі будувати кораблі і на заводи лити гармати. Молодих селян цар заборонив визначати в ченці, а лише тих, хто калічений і старий. Був обмежений монастирський штат: петро вважав, що в монастирі йшли не тільки віруючі, а й ті, хто був не в ладах з законом, переховувався від податків або просто рятувався від голоду.
Зауважу, що цар до справи підійшов дуже докладно і вилучати наказав тільки надлишки. Дякам велено було з’ясувати, скільки насправді церкві потрібно коштів для свого утримання. Так що повністю вона доходів не позбулася. Зазначу ще один принциповий момент. Майже ніколи за всю свою історію церква не протиставляла себе державі (за винятком протистояння патріарха никона і царя олексія михайловича). Тому, коли в 1700 році помер патріарх адріан, петро i напередодні церковної реформи заборонив вибирати нового патріарха, побоюючись, що він буде противитися реформам. Цар вважав, що церквою не можна управляти одноосібно, а відповідальність покласти слід на спеціальний державний орган – святіший урядовий синод на чолі з обер-прокурором. Нехай церквою керують разом світські і духовні особи. І патріарха не вибирали аж до 1917 року.
– результати реформи, що вона дала петру? 8>–>- відомо, що цар з 1701-го по 1711 роки отримав близько мільйона рублів. На ті часи сума гігантська. Синод з часом став контролювати всі фінансові потоки церкви. Відомий, наприклад, указ петра від 1707 року. Він готовий повернути церковні вотчини на території сучасної ленінградської області і частини новгородської, але ієрархи повинні будуть платити 11 000 рублів на рік. Гроші дуже великі, якщо врахувати, що, скажімо, коров’яча туша коштувала піврубля. І духовенство-в розгубленості: хочеться і землі повернути, і не платити царю «наклад». «і такого великого грошового накладу зі звичайних монастирських доходів платити нам ні по якому образу неможливо і нечим, а інші багато селян в ямщики взяті, також і від швецьких людей розорені».
– як народ ставився до реформи? 8>–>- про себе обурювався, адже податки весь час зростали. Однак відкрито противитися діям петра не наважувався. Тихвінські ченці розводили руками і говорили: «нині все государево». Але церква могла і характер показати. Єпископа митрофана воронезького (в його єпархії на верфях під воронежем цар будував азовський флот) петро запросив до палацу, перед яким стояли копії грецьких статуй. Однак владика від запрошення відмовився. Митрофан був категоричний: поки язичницьких своїх ідолів не прибереш, я до тебе не прийду. І цар богів прибрав.
– оцінка церковної реформи? ваша думка? – xviii століття – це і розквіт кріпацтва на русі, і посилення влади царя, а потім і імператора. Влада монарха стає незаперечною, і церква виявилася вбудованою в державну систему самодержавства. А в 1721 році після перемоги над шведами петру олексійовичу піднесли титул «батька вітчизни, великого імператора всеросійського».
