Обід при бубнах

0
22

Живу я в досить провінційному місті в півтора сотнях кілометрів від Москви на шляху до Пітеру. В житті мені відносно пощастило, і замість того, щоб піти второваною стежкою «школа — армія — ПТУ — лавка біля під’їзду», пожертвувавши неабиякою частиною дитинства, я став айтішником.

Періодично мені, як і кожній людині, доводиться їсти. Іноді, коли на роботі відбувається божевільний запар, я продовжую працювати і в цей час, вирушаючи в найближчу закусочну. Оскільки моя робота теж повністю зав’язана на хайтек, я постійно тягаю з собою ремінь через сумку з вагоном необхідного в роботі: ноутбук, пара жорстких дисків і інші не менш потрібні девайси.

Так от, друзі мої. Якщо ви бачите, що чоловік за сусіднім столиком раптово дістав ноутбук, підключив до нього бездротовий модем і сів щось писати, уткнувшись носом в екран, це не означає, що йому бракує уваги, і він дуже хоче, щоб у нього запитували, що за така наклейка «Ubuntu» на кришці його машини, чому «це не вінда» і чому взагалі він, такий нехороший, сидить в кафе зі своєю пекельною машиною. І не треба бешкетувати на мене з приводу того, що я зайняв, мовляв, весь столик — я цілком можу прибрати машину на коліна, а якщо хтось попросить підсісти і поскаржиться на те, що йому незручно, я без зайвих розмов приберу машину зовсім.

Я, звичайно, усвідомлюю, що живу в місті, де навіть чистий і не розвалюється на ходу тролейбус вважається дивиною, не те що ноутбук у фастфуді — але це не означає, що я страус ему в зоопарку, на якому потрібно дірку очима протирати.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here