Є у нас в місті велика мережа супермаркетів. Один такий є недалеко від мого дому; я часто заходжу до нього, коли гуляю з дитиною. Асортимент хороший, продавці вишколені, кошиків і шафок завжди в достатку, — загалом, ніщо не віщує біди. Ан немає: задовбали покупці, так ще як!
Величезне спасибі, любий, який відвів мою візок, коли я, щоб вам не заважати у вузьких проходах, залишила її в сторонці. Добре, що дитина в той день відмовився сідати у візок — вже не знаю, що б було.
Будьте ласкаві, важка дама у віці, я зовсім не злюся на вас за те, що ви, отпихнув мене, влізли без черги зважити свої яблука. Вам терміново, ви ж на дієту поспішайте.
Молода пара на касі, мені так хочеться запитати у вас, чи вмієте ви читати. Над касою висить червона табличка (всі інші сині) з написом: «Експрес-каса, не більше 5 найменувань товару». Може, ви до п’яти рахувати не вмієте, і для вас буває тільки «один», «два» і «багато»? Чому ж я повинна з буханцем хліба стояти і чекати, поки ви попререкаетесь з касиром і поки вам, махнувши рукою, все-таки проб’ють вашу тисячу і одну дрібницю?
