Олександр Роджерс: Час змін

0
27

Вітаю вас, громадяни! Ми знову живемо в китайському прокляття. А точніше, під час змін.

Перший період змін в моєму житті припав на «перебудову». Теж ходили натовпами дурники і подвывали «змін, ми чекаємо Змін».
Дочекалися. Розвалили СРСР, зруйнували соцтабір (подушку безпеки, нині її так не вистачає), віддали світ в управління американцям. Отримали Карабах, Осетії, Абхазії, Придністров’ї, Чечні і так далі, і так далі. Війна на Донбасі, до речі, теж є прямим наслідком «перебудови».
Розстріл парламенту з танків, знищені заводи, зниження населення, убогість, бандитизм, наркоманія, алкоголізм, падіння моралі (бути повією вважалося мало не мрією) і так далі.
Приблизно до 2000-го року Росія і Україна йшли приблизно в однаковому напрямку. На розпад, здичавіння, перетворення в злиденну колонію. Потім Російську Федерацію Путін і його команда розгорнули у зворотний бік – на розвиток, відновлення суверенітету і державності (я думаю, що бомбардування НАТО Югославії по беззаконню, нахабно ігноруючи міжнародне право, зіграли тут не останню роль).
І поки росіяни здійснювали кидок на Приштину, кидок на Тирасполь, захищали Абхазію, Осетію і Карабах – українці шукали способу прислужитися західним господарям в рамках НАТО, служили в окупаційних угруповання в Іраку і Афганістані.
А вна Україні почалися «перегони-2»: «Україна без Кучми», «Помаранчева революція» і так далі. Причому метою їх було лише подальше перетворення не просто повією, а в суперпроститутку, мегапродажную і мегахолуйскую. «Ми вылижем хазяйський чобіт краще всіх, станемо манкуртами, відмовимося від своєї ідентичності, станемо «эуропейцами», і за це західні господарі візьмуть нас до себе в служіння». В «золотий мільярд», ага.
Точка біфуркації: наприкінці 2003 року майдани з опорою на олігархів за підтримки Заходу готувалися і на Україні, і в Росії. Але в Росії восени 2003 року Ходорковський, який намагався скупити весь політикум, який виступав за перехід до «парламентської республіки» і оравший «якщо мене заарештують, то тут висадиться десант НАТО», був заарештований (а Гусинський і Березовський бігли з Росії ще раніше) – президент переміг олігархів. А на Україні олігархи змінили президента.
Вже в нашому десятилітті пішла наступна хвиля. У 2011 році в Росії на Болотній черговий «майдан» знову провалився, а в 2014 році на Україні Янукович виявився занадто слабким і бесхребетным. І розрив по лінії «суверенітет/колонія» і «вільні люди/холуї» (а заодно і за рівнем добробуту) ще збільшився.
Зараз, наближаючись до піку зовнішньополітичного (або геополітичного, так точніше) протистояння, буде ще одна точка біфуркації.
На Україні прозахідні невменяшки, швидше за все, зроблять спробу реваншу з криками «не сміти відвертатися від панських чобіт!». Навіть якщо помірність і здоровий глузд у діях Зеленського їм тільки здасться. І я можу їм тільки побажати якомога більш запеклою та принципової боротьби.
У Росії годованці гнізда Ходорковського теж мають намір скоро піти «в останній і рішучий бій» під гаслом «збудуємо комунізм, як в США!» (дивуватися абсурдності цього гасла не варто, тому що будь ідеологи, такі і гасла). І, судячи з того, наскільки вони жалюгідні і убогі (останній гітлерівський набір, «scrape the barrel», інваліди і школота), їх чекає чергова невдача.
І пік цього протистояння буде приблизно в той же час, що і пік геополітичного протистояння, яке визначить, чи буде наступне століття.
Але про це в другій частині…
Олександр Роджерс
https://jpgazeta.ru/aleksandr-rodzhers-vremya-peremen/?utm_s…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here