Поїхала якось я 16-річна в літній табір з навчанням. Після кількох дощових холодних ночей передбачувано захворіли багато, в тому числі і я. І тут-то і почалася моя задолбашка.
Коли закінчилася моя аптечка (ліків я брала зовсім мало, перший раз була в подібному таборі і сподівалася на нормальні умови), я пішла в медпункт. Звичайно ж, там до мого приходу закінчилося все, а доставка ліків — тільки через кілька днів, і то не факт, що на всіх вистачить. За самовільне покидання території табору — виганяють без диплома про навчання, а коштувала поїздка чимало. Вожаті та викладачі не мають права привозити ліки учням, хоча якраз у той день один з них збирався їхати в місто.
Чорт візьми, мені було вже 16 років, і я просила безрецептурні ліки, відомі ще з часів СРСР і зі списку тих, які запропонували б у медпункті, і солодкі льодяники на букву «S» для пом’якшення горла. Але ні, навіть льодяники рахуються ліками, хоча ні слова про це на упаковці немає і вони точно так само продаються в звичайних магазинах. Мучтеся, дорогі, грошей на лікування немає, а за ваші гроші ліки вам не купити. Так і хрипіла тиждень.
Ох, як же вони тоді мене задовбали!
