Повага та шанування: що ми виховуємо в дітях

0
4

Дуже часто причиною невміння поважати є узагальнене, «однакове» ставлення до інших…
Як відомо, неможливо ставитися з повагою до інших, якщо не ставитися з повагою до самого себе.
Але вірно і зворотне. Якщо не ставитися з повагою до інших, то і повагу до себе відчувати неможливо.
Якщо виходити з того, що повага — це почуття, то не дивно, що відчувати почуття поваги потрібно «в обидві сторони».
Виховання дітей

Дуже часто причиною невміння поважати є узагальнене, «однакове» ставлення до інших.
Наприклад, дитину виховують у дусі його винятковості, постійно вселяючи йому, що він особливий, а решта — нічого з себе не представляють.
В результаті у дитини складається переконання, що світ ділиться на дві категорії — він сам і всі інші. Це породжує ставлення до інших, як до маси, ставлення, як до кількості.
Ставлення ж до великої кількості людей завжди узагальнене, воно позбавлене вибірковості і індивідуального ставлення.
А повага є відображенням індивідуального стосунки або ж ставлення до індивідуальності іншої людини.
Подібне розділення на себе і на всіх інших народжує приховане зарозумілість і таке зверхнє ставлення до інших. А зарозумілість, як відомо, робить повагу неможливим у принципі.
Уважение или почтение: что мы воспитываем в детях воспитание,Дети,Жизнь,Отношения,проблемы
Таке ж узагальнене ставлення народжується в дитині, якщо батьки не розвивають у ньому індивідуальність.
Не розкривши в собі особистість, не розвиваючи особисті якості і власну індивідуальність, дитина живе з враженням, що всі навколо такі ж, «на одне обличчя».
І в цьому випадку розвивається ставлення до інших, як до однаковій масі, в якій неможливо нікого виділити.
Неможливість нікого виділити відбувається ще й від незнання — за що і за які якості можна вирізняти того чи іншої людини.
У цьому випадку замість внутрішнього зарозумілості розвивається простота, деяка недалекість.
Недалекість народжується насамперед з переконання, що всі люди однакові і нічим один від одного не відрізняються.
А так як «початковим етапом» поваги є замилування людиною, його розумом, знаннями, особистими якостями або його особистістю, то стає очевидним, що відчувати захоплення до однакового неможливо. А раз неможливо відчувати захоплення, то неможливо відчувати і повагу.
Саме розвиток власної особистості і індивідуальності може дозволити помічати і в інших людях їх особистість та індивідуальність. Це обов’язковий і дуже важливий етап на шляху до поваги інших.
Вміння бачити особистість та індивідуальність народжує інтерес до інших людей. Інтерес же готує грунт для поваги і захоплення.
Спроби змусити поважати, не розвиваючи власні особисті якості і власну індивідуальність, призводять до того, що в дитині або дорослому людині можуть розвинутися презирство, ненависть, подобострастность і навіть заздрість.
Дитина або людина з нерозкритою індивідуальністю і з нерозвиненістю особистості сприймає спроби прищепити їй повагу виключно, як примус «вважати інших краще, а гірше».
Очевидно, що в цьому випадку ніякого справжнього поваги випробовуватися не буде.
Зате подібне сприйняття поважності може народити такі почуття, як внутрішній протест, бажання ставити все під сумнів, заперечення, осуд, заздрість і навіть агресію.
Як сказав хтось з великих: «Повага — це щире визнання чужих достоїнств. А повага — це впевненість у перевазі іншої людини над нами».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here