Нерідко доводиться чути гіркі схлипи з приводу вітчизняного кіно. Мовляв от у радянський період фільми були ого-го як хороші. А от не стало й СРСР і кіно гарного не стало. Ну тобто взагалі повний нуль. Це звичайно ж дурниця. Тому що і в радянський час було багато шлаку («Юркины світанки» вам в допомогу) і в послесоветское знято чимало дуже якісних стрічок.
Ну от просто відразу навскидку називаю:
«Брат» і «Брат-2» – відмінні міцні бойовики, та ще трогающие струни чутливої російської душі.
«Приходь на мене подивитися» – якщо б цей фільм років 5 під Новий рік показували, то про «Іронію долі» ніхто і не згадав би. Причому порівняння сильно на користь «Приходь на мене подивитися» – герой Янковського справжній чоловік, успішний, вольовий, його ніхто п’яним нікуди не підкладає, він ні в кого жінку не відбиває. Дуже хороший фільм (як кажуть «радянські» – світлий) .
«Піжмурки» – повна протилежність. Але при цьому просто суперфильм.
«Їсти подано» – чудова комедія положень. З радянських фільмів приходить на думку порівняння тільки з «Вас викликає Таймир».
«Отрути, або Всесвітня історія отруєнь», в якому, до речі, нещодавно трагічно загиблий Панін так потужно зіграв Чезаре Борджіа. І Олександр Баширов просто чудовий. Касаткіна в незвичайній для себе ролі вельми омерзительна. Дуже хороший фільм.
«Пітер FM», «Прогулянка» – фільми зроблені звичайно «під Путіна», але від цього вони гірше не стали.
«Зображуючи жертву» – фільм дивний, м’яко кажучи, але дуже міцний.
«Тариф новорічний» – теж цілком мила новорічна молодіжна комедія.
«Викрутаси» – відмінний дитячий фільм. Правда Міла Йовович та Іван Ургант там не приший рукав, але в цілому дуже гут. Хабенського, до речі, саме такі ролі йдуть, а не різні там адмірали.
Ну і якщо вже згадав Хабенського, як не згадати чудову чорну комедію «Механічна сюїта». Блиск. І Маковецький там в ролі слідчого-невдахи – просто п’ять балів.
Ну там різні «Про що говорять чоловіки», «Особливості національної риболовлі» і т. п. Ну або чим поганий якийсь «Космос як передчуття»?
Це так, навскидку. Я не хочу сказати, що це просто шедеври. Я хочу сказати, що це дуже хороші фільми, які нітрохи не гірше дуже хороших фільмів радянського періоду. Звичайно це зовсім інші фільму. Герої там деколи просто огидні. Але ж мистецтво відображає реальність, нехай і заломлюючись через сприйняття творця. Багато зараз поганих фільмів? Багато. Так їх і в радянський час було багато. Просто зараз все це знято, потрапляє до глядача, а в СРСР якщо фільм був невдалим (або не відповідав уявленням ідеології), то він не потрапляв до глядача, а на полицю. Так що фільмів на кшталт «Діти Дон-Кіхота» зараз звичайно з’явитися не може. Бо Дон-Кіхоти кудись зникли – радянські патріоти можуть бути чесними і правильними тільки коли їм це рідна партія наказує, а якщо наказу немає, то радянські патріоти зітхають про хороше, але самі дадуть сто очок вперед самому останньому проклятого расхитителю соціалістичної власності. А хороших фільмів за послесоветский період знято багато. Просто аберація радянського патріота чомусь забороняє йому дивитися хороші фільми, але вимагає дивитися тільки усю мерзенність або невдалі вироби.
Але ось в мережі натрапив я на маніфестацію якоїсь дами-режисера, вирішила зняти хороший фільм про війну». Саму ідею знімати фільм на пожертви я розбирати не буду. Я не знайомий з економічної складової і не можу сказати, скільки треба зібрати грошей, а значить не можу робити припущення – чи вдасться суму зібрати чи ні. Але ось ця постановка питання – «хороший фільм про війну» дуже симптоматична. І найчастіше означає – «фільм, в якому показують хорошого доброго Сталіна, хороших добрих червоноармійців і злих-презлых фашистів». Ну тобто така реплікація радянських дитячих фільмів «про війну». Або, простіше – «хороший фільм, це такий фільм, який не відрізнити від тих фільмів, які мені подобалося дивитися в дитинстві».
А я задумався – а що таке справді хороший «фільм про війну» і які умови необхідно виконати, щоб вийшов саме такий фільм. І ось що в результаті у мене вийшло.
Був у радянську епоху один особливий тип фільмів – це т. зв. «фільми про війну», а точніше – фільми про ту частину Другої світової війни, яка в радянській історіографії називалася Велика вітчизняна війна. І ось тут я сперечатися не буду – майже все що знято в послесоветский період на цю тему, рідкісний шлак. Однак цей шлак прийшов не з кінцем СРСР. Вже у 80-х роках хороших фільмів «про війну» не знімали. Може і хотілося б, а не виходило. І зараз я спробую пояснити – чому. Для чого проаналізую кілька фільмів про війну «золотого періоду». На мій погляд це видатні фільми. Отже:
«Балада про солдата», «Гарячий сніг», «Вони билися за Батьківщину» і «На війні, як на війні».
Цей список можна дещо розширити. Але для аналізу достатньо цих фільмів. Крім того, це мої улюблені фільми про війну, тому мені приємніше аналізувати саме їх.
Отже, наведу кілька умов, які роблять фільм про війну за цим твором мистецтва, а не просто візуальною інтерпретацією тупий «патріотичної» пропаганди в стилі «діди воювали». При цьому не буду чіпати загальних для будь-якого фільму тим – ну там типу зіткнення характерів, апофеоз кульмінаційної сцени, динаміка і т. д. і т. п. Я буду говорити саме про тих моментах, які є атрибутом саме радянського хорошого фільму про війну.
Умова 1 (сьогодні практично нездійсненне). Треба пройти війну
Творці і хоча б деякі учасники хорошого фільму про війну самі повинні були пройти війну. Щоб не бути голослівним, відразу за вказаними фільмів:
Юрій Нікулін, який зіграв рядового Некрасова, в АРМІЇ з 1939 року, служив зенитчиком, мав поранення, демобілізований в 1946 році в званні старшого сержанта.
Валентин Зубков, який зіграв командир полку самоходчиков, після закінчення в 1943 році Армавирской військової авіаційної школи був направлений у діючу армію.
А що сьогодні? Хто знімає фільми про війну і хто в них грає? Гедоністская молодь, яка навіть в армії не служила, запаху казарми, що називається не знає. І ось їй треба зіграти у фільмі про війну, та ще так зіграти, щоб зворушило серце? Так вони не зможуть цього зробити. Ні за яких обставин. Кілька років тому вся радянська Інтернет-громадськість страшно збудилася на фільм «Брестська фортеця». Постів про те, який це чудовий фільм було без ліку. Ну буквально кожен вважав своїм обов’язком написати, що ось мовляв нарешті зняли чудовий фільм про війну. Минуло кілька років. І? Де цей ваш чудовий фільм про війну? Про нього йдуть не стихають суперечки? Він розбурхує уми? Хочеться переглядати його знову і знову? Та нема його. Пройшов і забули. Тому що це точно таке ж тік, як і будь-який інший сучасний фільм про війну. У тому фільмі просто ідейна мотивація була показана інакше, більш співзвучне піноутворення серед радянських патріотів. Ось єдине, за що цей фільм оспівували радянські соловейка. Але час усе розставляє на свої місця. Гарний фільм про війну – це не той фільм, в якому німецького танка T-IV стільки ковзанок, скільки треба. В радянських фільмах про війну взагалі рідко з’являлися автентичні німецькі танки. Тому що не в них справа. І тут ми плавно переходимо до наступного умові.
Умова 2. Поменше війни.
Як не здасться дивним, але в хорошому фільмі про війну самої війни має бути небагато. У сенсі – війни, як бойових дій.
У «Баладі про солдата» бойові дії, як такі, показані зовсім трохи в самому початку. Лише для обгрунтування всього подальшого. Але при цьому весь фільм пронизаний темою війни. Вона присутня майже в кожному кадрі. В «На війні як на війні» велика частина фільму, власне, про те, як самохідники їдуть до лінії фронту, про їх так сказати будні, внутрішніх взаємовідносинах. А два епізоди бою – насичені драматизмом – власне зовсім короткі. Бойових дій в «Вони билися за Батьківщину» більше, але вони теж не тяжіють над фільмом. У плані хронометражу більше часу віддано підготовці до бою, а потім догляду майже повністю знищеного полку за Дон і всьому, що з цим пов’язано. Найбільше з чотирьох фільмів «бойового часу» у фільмі «Гарячий сніг». Але якщо з секундоміром простежити, то виявиться, що і там всіх боїв по часу менше половини від тривалості фільму.
Але зате і сам бій у всіх фільмах дуже сильний – цілком приковує до себе увагу, викликаючи пристрасне почуття глядача бажати перемогти в щоб те не стало. Так зняти бій, як знімали його ті, хто пройшов війну, зараз не вміють і не можуть вміти. Зараз у фільмах воюють реконструктори. «Війна» реконструктора – це «війна» людини, яка знає, що він не помре. Лінивий біг, лінива імітація рукопашній і дуже багато красивих фотографій до дрібниць точно пошитого формі. Це не війна. Це глазурований торт.
Умова 3. Дороги
Якщо бойових дій в хорошому фільмі про війну не повинно бути дуже багато, то в обов’язковому порядку повинна бути тема дороги – дороги до фронту, дороги додому, дороги з однієї позиції на іншу, але дорога, як базовий символ війни, повинна бути присутнім обов’язково. Не випадково напевно однією з кращих, якщо не краще, військовою піснею була «Эх, дороги, пыль да туман…». Або можна згадати теж дуже відому «Ех доріжка, фронтова, не страшна нам бомбардування будь-яка…». Не бій, а дорога, тобто психічна підготовка до бою, є головною в сприйнятті солдата. Перша світова була війною позиційною. І у фільмі про Першу світову напевно важливою була б тема окопного сидіння. Але Друга світова війна мобільний. Солдати то відступали, то наступали. По будь-яких дорогах, часом по повному бездоріжжю, в будь-який час року. Напевно кожен пам’ятає документальні кадри, як в болоті, багні, солдати тягнуть знаряддя, форсують річки, болото і т. п. Як показати важка праця солдата Другої світової? Бій? Немає. Дорога!
У фільмі «Вони билися за Батьківщину» дорога курна, серед горять поля пшениці. І солдати, багато з яких селяни, йдуть і мало не плачуть, бачачи ці полыхающие поля. Дуже сильна сцена. У фільмі «На війні як на війні» дорога річна, але з кожним кілометром напруга наростає, поки нарешті самохідники не зустрічають сліди недавнього бою і підбиті Т-34 упереміж з підбитими «Тиграми». І філософське міркування одного з самоходчиков: «хлопці теж ось так їхали…» В «Гарячому снігу» дорога страшна – з лютої, промерзлому степу, тієї самої, через яку влітку йшли герої «Вони билися за Батьківщину», а часу немає, а танки Манштейна рвуться, щоб звільнити Паулюса і треба за будь-яку ціну встигнути до місця розгортання, встигнути вгризтися в промерзлий грунт, щоб мати хоч якийсь шанс загинути не відразу. Ну а «Балада про солдата» – це, власне, весь фільм про дорогу, дорогу додому з фронту. На пару днів. Всупереч всім перешкодам військового часу молодий солдат рветься до своєї матері. Щоб побачити її ще раз, може бути в останній. Якби у фільмі не було так багато місця приділено дорозі, як такої, то не було б і цієї щемливої кінцівки. Солдат бачить матір, але клята дорога з’їла стільки часу, що у нього вже немає навіть години, щоб побути з нею.
Умова 4. Людські відносини
Здавалося б, очевидна річ, але чомусь творці сучасних фільмів про війну зовсім не пам’ятають, що хороший «фільм про війну» – це, власне, не фільм про війну. Це фільм про людські відносини, які виникають у цих гранично жорстоких умовах. Це найкращий у психологічному плані момент, коли нутро людини лізе назовні – негідник вже не може носити маску і рано чи пізно її скине, а проста людина раптом піднімається сам над собою і стає героєм. Ну і підводка до розкриття характеру через відносини в побутових епізодах.
А який військовий побут? Поїсти досхочу, поки не вбили, покурити, згадати будинок. У всіх хороших фільмах про війну темі їжі, курива і спогадів про будинок приділено багато місця. Ось артилеристи у фільмі «Гарячий сніг» форсованим маршем йдуть на зустріч неминучої смерті, а між тим дратує їх кухар, який десь загубився і їсти нічого. А ось солдати з «Вони борються за Батьківщину» слухають, як герой Нікуліна згадує, що вже забув, як пахнуть пахви у дружини. Ось самохідники з «На війні як на війні» «добивають» НЗ, або п’ють «як сльоза» самогонку, а потім влаштовують обструкцію своєму командирові за те, що той виливає свою частку в помийницю. А ось у «Баладі про солдата» солдат дбайливо щастить два шматки мила абсолютно незнайомим йому рідним випадково зустрінутого на переправі солдата. Адже здавалося б – якщо дали б волю сучасним радянським моралістам – навіщо це у фільмі про захист Батьківщини показувати, як жадібно їдять тушонку солдати?
Умова 5. Коротка любов
Тут теж начебто все зрозуміло. Будь-солдат думає про жінку. У фільмі «Балада про солдата» – це абсолютно чиста любов, коли солдат весь день їде тет-а-тет в теплушці з дівчиною і навіть не намагається щось зробити. А у фільмі «Вони билися за Батьківщину» рядовий Лопахін (у виконанні Василя Шукшина) як кіт до сметані, крадеться вночі до Наталії Степанівні (Мордюкова), щоб виконати чоловічий обов’язок і заслужити годівлю на всіх залишилися в живих бійців розбитого полку. У фільмі заряджаючий Домешек за фіранкою в хаті пропонує любов господині хати, у якій «десь воює» чоловік. В «Гарячому снігу» любов командира батареї Дроздовського (Єременко) до медсестри, яка виявляється його дружиною. Але всюди любов коротечная, і в сутності нічим не закінчується. При цьому драматична. Рядовий Скворцов з Шурою так і не порозумілися, та він і загине скоро. Рядовий Домешек нічого не отримав від господині хати, та й сам врешті гине. Лопахін теж нічого не отримує від героїні Мордюкової. А найдраматичніша любов у комбата Дроздовського – санінструктор Таня гине вночі після бою. Скороминущість любові тільки посилює драматизм війни.
Умова 6. Диво
В хорошому фільмі про війну повинно бути чудо. Звичайно це не якесь там казкове диво, коли прилітає Іван-царевич і всім допомагає. Ні, це диво в принципі ніяк не порушує фізичних законів нашого світу, але при цьому з точки зору матстатистики подія настільки мало реальне, що сприймається як диво.
У фільмі «Балада про солдата» чудо відбувається в самому початку – переляканий молодий зв’язківець рядовий Скворцов в жаху стріляє в насуваються на нього німецькі танки з протитанкової рушниці (ПТР), розрахунок якого пере**т, і – о диво! – підбиває відразу два танки. В таке не можуть повірити навіть його попутники в поїзді, які спершу вважають його брехуном, поки він не пред’являє їм газету, в якій це диво описано.
У фільмі «Вони билися за Батьківщину» диво також пов’язано з ПТР – Лопахін від безвихідної злості стріляє з ПТР у німецький літак, безкарно расстреливающий солдатів з повітря і – о диво! – підбиває його. Ця подія теж рядовим не назвеш.
У фільмі «Гарячий сніг» за всіма розрахунками командування, ще напередодні всі гарматні розрахунки повинні були загинути в нерівній сутичці з армадою німецьких танків. Але настав ранок і генерал Бессонов з подивом бачить, що якимось дивом одне знаряддя вціліло і продовжує вести вогонь по німцях.
У фільмі «На війні як на війні» захлинається чергова атака на село, в якому тримають оборону танки есесівської дивізії «Мертва голова», розстрілюють Т-34 у чистому полі з-за хат. І тільки одна самохідка молодшого лейтенанта Малешкина за димом чудесним чином проривається до села. І ще більше диво – її німці не помічають. А потім, коли починається новий бій, незважаючи на те, що здавалося б після першого ж пострілу самохідка приречена, німецький снаряд тільки перебиває гусениці, не пошкодивши навіть лінивець. «Це хіба потрапили?» – весело коментує цю подій механік Щербак (Віктор Павлов).
Здавалося б – навіщо включати в реалістичний фільм події, які не те щоб зовсім неможливі, але дуже малоймовірні? А проте без цих «чудес» фільми сильно програли б. Те, що на межі вірогідного – розбурхує куди більш буденного.
Умова 7. Гумор
Всі чотири фільми, про які я пишу – це військові драми. Здавалося б, який вже тут гумор. Однак гумористичні епізоди присутні у всіх цих фільмах. Весело сміються попутники над розповіддю зв’язківця про підбитих двох танках. «А що? – захлинається від реготу один із солдатів – у трубки ж дві дірки, ось він з кожної по одному танку», що викликає новий вибух реготу. Лопахін у виконанні Василя Шукшина – постійно жартує. Зло звичайно деколи, але смішно. А як герой Івана Лапікова розповідає про те, як Юлій Цезар «прийшов, побачив, наслідив». Герої фільму «На війні як на війні» періодично потрапляють у комічні ситуації. Навіть випадок з вилетів з гранати кільцем в танку, коли вже все закінчилося, викликає у них регіт. Навіть у драматичному епізоді атаки німецьких танків, один з артилеристів так коментує питання, що робити, раз скінчилися снаряди – «ну давай вдаримо в штикову – вони цього дуже бояться». Звичайно це не такі жарти, які викликають вибухи реготу в телестудії «Останкіно». Це частіше якась їдка іронія. Але війна – чого б там не думали юні моралісти, яким хочеться бути суворими вовками – вона не тільки з боїв складається. А люди не можуть без жартів, особливо в таких страшних ситуаціях.
Умова 8. Ніякої ідеології
Ну і мабуть останнє, найважливіше, що теж навряд чи може бути реалізоване у будь-якому сучасному фільмі про війну.
В хорошому фільмі про війну не повинно бути ніякої ідеології. Ну тобто зовсім. Повинна бути тільки одна проста думка – є наші і є вороги і наші повинні будь-якою ціною побілити ворогів.
Всі. Більше ніяких там «будь-якою ціною захистимо Радянську Батьківщину!», «Фашисти ненавидять комунізм», «Під прапором партії ми здолаємо ворога» та іншу таку муть. І справа не в документальному відображенні дійсності. Справа в тому, що на війні у солдатів немає ніякої ідеології, крім «наші» і «не наші». Тому ідеологічні сцени, які може бути і правдиві з історичної точки зору, викликають відчуття чужорідності. Наприклад в хорошому фільмі «В бій ідуть одні старики» є сцена прийому в партію. І напевно ця сцена цілком автентична. Але виглядає вона зовсім чужа всьому фільму, як фальшак. На щастя інша частина фільму дуже хороша, але без цієї сцени фільм був би просто чудовий.
А от у всіх чотирьох фільмах, про яких я кажу, ніякої ідеології немає. Вона там не потрібна. Звичайно у фільмі «Вони билися за Батьківщину» є сцена з червоним прапором. Але там це прапор відіграє роль символу військової честі – полк зберіг прапор і значить не буде розформовано. І в цілому це символ «наших», а не комунізму, точно також як хрести на німецьких танках символ «поганих не наших», а не символ ідеології націонал-соціалізму.
Фільм про війну – це фільм про те, як солдат долає страшні небезпеки і висвічуються кращі якості його характеру. Ідеологічна мішура тут абсолютно зайва. Але сьогодні, звичайно, фільм «про війну» – це привід висловити свою точку зору щодо політичних колізіях того часу і дати оцінку цих колізій. У результаті відбувається обман глядача – йому обіцяють фільм про війну, тобто фільм особливого жанру, а замість цього змушують дивитися ідеологічні новації авторів фільму на тему: «я думаю, що правильний спосіб Сталіна/Гітлера/Черчілля/солдат/пірата/дідька лисого повинен бути таким, як мені він здається». Плюс милування поклеянными танчики – «ах, дивіться, який автентичний танк вдалося створити нашим декораторам! Ой, дивіться, яка точна форма у німецьких солдатів і радянських смершевцев» і все в такому дусі. Це хіба фільм про війну? Це фільм не про війну, а, повторюся, фільм для реконструкторів, які будуть розбирати кожен кадр і піднімати дружний виття з-за того, що на танку, схожому на T-IV, стоїть вежа, схожа на башту танка T-III, і взагалі в 1941 році не могло бути танків Т-34-85. І що з того? Ну засуньте в ідеологічну каламуть самий автентичний T-IV. Муть від цього каламуттю бути не перестане.
Ось, в загальних рисах, ті умови, які звичайну ідеологічну про байду «дедывоевали» може перетворити на витвір мистецтва. Перша умова, що зрозуміло, сьогодні виконано бути не може ніяк. І може бути це має сенс брати в розрахунок, бажаючи зняти фільм про війну? Ну не вийде добре. Вийде середньо, якщо не гірше. Так навіщо? Що ще можна такого сьогодні сказати про війну, чого не сказали Чухрай, Бондарєв, Бондарчук і ряд інших сценаристів і режисерів, які робили старі фільми про війну? Намагатися показати Сталіна лиходієм або, навпаки, голубом – тільки заради цього намагатися робити фільм на цю тему? Ну це нерозумно, по моєму. Врешті-решт скільки тим, не менш гострих, але які поки що не знайшли нормального відображення в кінематографі – Афганська війна, події 1993 року, обидві Чеченські війни. Може краще новим кинематграфистам братися за ці теми, поки живі і повні сил свідки цих подій? А фільми про Велику вітчизняну краще поки не знімати. Прийде можливо час, коли з’явиться нові талановитий режисер, який зможе сказати в цій темі щось нове. Але не нинішні. Так не варто намагатися стрибнути вище своїх можливостей. Краще дивитися кращі фільми радянського періоду. Поки що їх рівень точно не по зубах навіть найкращим сучасним режисерам і сценаристам.
