— Тобі що, зарплату не дали? — здивувалася Маргарита дружину, що повернувся додому з роботи у тверезому стані.
— Дали. Пакети розбери.
Маргарита взяла два великих пакета і понесла на кухню. Щось було не так.
— Пакети… вони не брязкають! — не вірячи в здогадку, Маргарита швидко розібрала вміст і переконалася: пакети дійсно не брякали —там не було пляшок.
— Може, завтра сходимо в театр? Я ось купив квитки, — Владислав зайшов на кухню і простягнув жінці два квітчастих квитка.
— У театр? Завтра? У суботу? — неуважно перепитала жінка.
Попередні два роки поняття про вихідні в сім’ї Під***вих було однотипним: Владислав, не бачить нічого, крім денця пляшки; Маргарита, з усіх сила прагне не потрапляти чоловікові на очі; 5-річна Ліза, яка проводить вихідні у бабусі, щоб не бачити того, що відбувається вдома.
— Так, в театр. Ось, візьми, — чоловік простягнув жінці пару купюр, — сукню собі купиш. Для театру. Ви ж в сукнях туди ходите?
Маргарита відчайдушно шукала підступ: що накоїв? В честь чого прийшов тверезий в день получки? У п’ятницю! Навіщо запросив в театр? А гроші на сукні? Сам дав! Сам! Продукти приніс… Чисто поголений… Тверезий!
— Спасибі. Так, у сукні. Але у мене є…
— Нове купиш! — Владислав постарався посміхнутися і махнув рукою, вказуючи на плиту: — Давай, господиня, грей вечерю!
Чоловік насупився, зауваживши: Маргарита від помаху його руки відсахнулася, зіщулилася і виставила свої руки, прагнучи захиститися.
— Я піду, — ховаючи погляд пробурмотів він, — кран у ванній подивлюся. Покличеш, як все буде готове.
Маргарита неверящим поглядом проводила чоловіка: кран втік вже рік і нікому не було до нього діла. Коли чоловік зник у ванній, вона спробувала заспокоїтися після неслучившегося удару.
— Мала-то де?
Крик із ванною вдарив по нервах, і без того оголеним.
— У мами. — відповіла жінка, наливаючи воду в каструлю, і навіщо-то пояснила: — П’ятниця ж.
П’ятниця… Маргарита ненавиділа п’ятниці. Саме в цей день починався вже став традиційним запій Владислава. У п’ятницю чоловік повертався додому «на рогах», злий, як чорт. Субота чоловіки починалася з опохмела. Маргарита раділа одному: Ліза у бабусі, не бачить друге обличчя папи. Буйний норов нетверезого чоловіка змушував жінку вести себе тихіше води, нижче трави. Виходило не завжди. У таких випадках половину неділі Маргарита ретельно замазувала синці, придумувала виправдання саден, а бувало і переломів: сама винна, він працює, втомлюється, а вона під руку лізе…
Вихована в точно такій атмосфері, Маргарита довгий час не думала про розлучення. Ледь що, відразу пригадав слова мами: «Це мій хрест. Ну кину я твого батька, піду. Він же пропаде!»
Як може пропасти 32-річний дієздатний працюючий чоловік, Маргарита теж не думала.
Нашвидку відваривши макарони, Маргарита розігріла котлети. Накриваючи на стіл, жінка дістала з холодильника пляшку. За звичкою, як слід вколоченной в її голову.
— Навіщо це? Прибери! А ще краще — вилий! — насупився Владислав, запрошений до столу.
Маргарита взяла пляшку, не наважуючись вилити. Одного разу за таке «святотатство» Влад зламав їй руку. «Мама, звідки бобка?» — запитала тоді Ліза. «Посковзнулася, впала» — видала Маргарита у відповідь дочки легкотравну брехня. Не оскверняти ж світлий образ батька, право слово?
— Сядь! — чоловік підсунув стілець до столу, вказавши на нього дружині.
Маргарита слухняно села: може, у ванній прийняв на груди? Тоді краще не сперечатися. У цьому жінка переконалася на власному гіркому досвіді.
— Маргош, пробач мене за все. Тепер все буде інакше. Я тобі обіцяю, що більше ні краплі. Повір мені.
Маргарита невидячим поглядом дивилася, як долоня дружина накрила її руку. Ох, скільки разів вона чула подібне! Перший час. Потім Владислав перестав обтяжувати себе вибаченнями і запевненнями, що скоро все зміниться і він перестане пити.
Владислав так і не зважився повідомити дружині про кодування: незліченну кількість разів він її обдурив, беручи гроші на цю справу, а насправді пропадаючи на день-другий і повертаючись додому в неадекватному стані після гулянки з друзями?
— Я вірю, — прошепотіла Маргарита.
На кухні запанувала тиша, порушувана лише стуком вилки про тарілку.
Маргарита знала, що скоро точно все зміниться. Незважаючи на заповіді матері, жінка зважилася на втечу і розлучення. Саме в такому порядку, щоб залишитися в живих. Невелика сума була скоплена, домовленість з двоюрідною тіткою з іншого міста — досягнута. Від двох тижнів, які її зобов’язали відпрацювати, залишилося всього кілька днів. І дрібниці: забрати документи з садка Лізи і подати на розлучення.
Не дивлячись чоловікові в очі, Маргарита прибрала зі столу і прошмигнула в кімнату. Вона лягла на ліжко,закрила очі і спробувала заснути.
— Маргош, ти в мене така гарна…
Шепіт чоловіка, його рука, нав’язливо проникла під домашню майку… «Щеплення» від відмов віддачі подружнього боргу теж була вколочена.
Коли все закінчилося, Маргарита пішла у ванну і дала волю сльозам. Вона не помітила, що кран перестав капати. А думки про втечу сполох били в її голові. Так більше не могло тривати.
Похід в театр і підготовка до нього стали тортурами для Маргарити, що коливається у своєму рішенні. Захоплений погляд чоловіка при виборі сукні. Як він усміхався… навіть подарував квіти, чого не траплялося з часів царя Гороха. По дорозі додому, він тісно притулився до дружини в таксі і клятвено запевняв: «Все зміниться! Обіцяю!»
Маргарита не повірила. Що таке пара обіцянок після двох років липових надій? Пшик не більше.
У середу, прийшовши додому, Владислав не виявив ні дружини, ні дочки. Все прояснила коротка записка на кухонному столі: «Я від тебе пішла».
Чоловік, втерши навернувшиеся сльози, осів на підлогу. Він запізнився.
Вони зустрілися на шлюборозлучному процесі.
— Я спізнився з кодуванням. Пробач. Не їдь, не треба. Я дам вам спокійно жити.
Зараз Маргарита щаслива в другому шлюбі. Владислав не п’є вже 4 роки і з радістю проводить час з 9-річною дочкою, не отлынивая від сплати аліментів. Він давно залишив спроби повернути дружину, вважаючи, що сам у всьому винен.
Моз попереджає: вживання алкоголю шкодить Вашому здоров’ю. А я б додала: і сімейним станом — теж.
