Зі спогадів ветеранів: Сталінград, Курська дуга – там був шанс вижити. Але якщо потрапив під Зайцеву гору то 100% загинув. Висота смертників, найстрашніше і згубне місце на всьому фронті.
В ході зимового контрнаступу під Москвою, наші війська в грудні-січні відкинули гітлерівців від стін столиці. Але ті ще були сильні, чіплялися за кожен рубіж. До лютого 1942 року вони обрали тактику активної оборони. Засіли в населених пунктах, перетворивши їх в укріплені райони. Основна боротьба розгорнулася за ці пункти і за контроль над шляхами, що ведуть до них. Особливо запеклими були бої на стратегічно важливих дорогах, що ведуть до Москви. Виходила дивна ситуація: Вязьма, Ржев і інші міста в руках німців, дорога вузька придорожня смуга теж під їх контролем, а навкруги вся територія в руках радянських військ.
Німецька карта Зайцевої гори
У січні 1942 року війська 50-ї і 10-ї армії, вибивши німців з Калуги, просунулися на північно-захід і підійшли в районі Зайцевої гори до Варшавському шосе. Зайняти цю гору, зазначену на картах як висота 269.8, для радянського командування означало взяти під контроль більшу територію і перерізати ворожі комунікації, що з’єднують німецький тил з угрупованням військ, розташованої в районі Юхновско-Белевского виступу, тобто найближче до Москви, а також з’єднатися з 33-Армією і десантниками, відрізаними під Вязьмою. Гітлерівці теж розуміли стратегічну цінність висоти і всіляко її зміцнили і посилили добірними частинами, перекинутими з Європи. Начальник штабу німецької армії генерал Блюментрит писав у своїх мемуарах: «Якщо б росіяни, наступаючи з півдня, зуміли захопити нашу єдину життєву артерію, то з 4-ю польовою армією було б покінчено».
Московський Верден
Першою на Зайцеву в атаку пішла свіжа тільки що сформована 385-я стрілецька дивізія з Киргизії. Солдати безперервно атакують, несуть величезні втрати, гітлерівці наполегливо обороняються. Села Лощихино, Яковлівка, Сининка, селища Парасоловка і Фомина – ці місця рясно политі кров’ю радянських солдатів. Але просування вглиб практично немає -100-300 метрів. Зняли командира дивізії і комісара, призначили нових, а просування немає. Основна причина – нестача вогневих засобів. Глибокий сніг, бездоріжжя ускладнюють підвіз боєприпасів і продовольства. Бійці йдуть в штикові атаки – патронів просто немає.
І хоча від німецьких позицій радянських солдатів відокремлюють всього 50 метрів, пройти неможливо. Скрізь дзоти, висота оперезана кількома рядами колючого дроту, траншеями, підступи до яких суцільно заміновані.
У березні-квітні 1942 бої на Зайцевої горі набувають більш посилений і кровопролитний характер. На зміну 385-ї прибуває майже вся 50-я Армія генерала Болдіна. Майже десять наших дивізій б’ються під висотою 269, 8 – і всі атаки безплідно захлинаються в крові. Всі спроби оволодіти горою не приносять ані найменшого успіху, тільки величезні втрати. Кинули в бій 146-ю дивізію, за два тижні вона втратила 7308 убитими і пораненими. В строю залишилося лише 3976 людина.
Історик-пошуковик А. А Ильюшечкин пише: «Після невдалих наступальних боїв частини 50-ї армії з 30 квітня перейшли до оборони. Ні сил, ні коштів вже не залишилося; все, що можна було кинуто в бій, і в цих боях згоріли в одну мить сотні і тисячі солдатів і офіцерів, так і не оволодівши висотою 269,8, і відповідно не перерізавши Варшавське шосе».
Як і раніше, підвіз боєприпасів і продовольства утруднений. Бездоріжжя перетворила дороги в суцільне місиво. Навіть коні не можуть пройти. З позицій знімають тисячі солдатів і вони на своїх плечах тягнуть за 30-кілометровому бездоріжжю сухарі і концентрати, міни і снаряди. Під безупинним вогнем ворожої артилерії і нальотах авіації. Панування у повітрі у німців повне. Пікіруючі бомбардувальники з восьмої ранку і до восьмої вечора бомблять 15-кілометрову смугу наступу наших військ. Тому поранених доводиться евакуювати лише з настанням темряви.
А генерал Болдін все гнав і гнав своїх солдатів в атаку. Сам він називав місцевість, на якій гинула його армія, «мишоловкою». Німці, які теж несли на Зайцевої горі чималі втрати, називали її «Московським Верденом». А у наших солдатів вона отримала назву «висота смертників». Про тих боях мало згадувалося в зведеннях Радінформбюро – там воліли говорити про настання і взятих населених пунктах, а тут хоч і жорстокі, але безплідні бої. Зате вся Червона армія знала про Зайцеву гору. Знала, що це саме згубне місце на фронті. Потрапити туди означало майже неминуче загинути.
Вибух гори
Командарм Болдін був у глибоких роздумах. Зверху Ставки і від командування фронту був категоричний наказ – взяти висоту. А вона залишалася неприступною. На допомогу прийшли історичні паралелі – у 1552 році цар Іван Грозний, облягаючи Казань, наказав підкопати під стінами Казанського кремля мінну галерею, в яку було закладено потужний заряд – 57 пудів пороху. В результаті вибуху утворився пролом, в який хлинула російська рать.
Болдін наказує своїм інженерам скористатися досвідом Івана Грозного і провести підкоп під Зайцеву гору. Керувати інженерними роботами було доручено майору М. Д. Максимцову. Сформована спеціальна команда з 43 чоловік під командою лейтенанта-сапера Ст. Е. Новікова, місцевого уродженця. До складу команди увійшли досвідчені сапери, колишні шахтарі, теслі, землекопи і інші фахівці. Роботи почалися 28 серпня 1942 року всього в 70-80 метрів від переднього краю. Всі проводилося в глибокій таємниці, за розголошення будь – розстріл. Підкоп копали більше місяця. Все було — і детонація від артобстрілів та обвали, в яких гинули люди, і величезні валуни, які доводилося обходити. А інструменти – тільки лопата, відро, ломик і укорочена кірка. Для освітлення звичайний ліхтарик, для вентиляції повітря гофровані трубки від протигаза і ковальський міх. Працювати в шахті міг тільки одна людина – висота підкопу 110 см, ширина 70 см
Нарешті все було готово. В шахту заклали 25 тонн тротилу. Вибух призначили на світанку 4 жовтня 1942 року. Підтягнули до позицій 58-ю сд. Німці, зауваживши появу свіжих сил перед висотою, теж пригнали резерви. Але Болдін не засмучувався, чим більше ворожих солдатів опиниться в епіцентрі вибуху, тим більше їх буде знищено.
І ось над висотою злетіло десять червоних ракет. Зі спогадів очевидця: « Це не передати словами. Везувій ожив», — промовив хтось за спиною командарма. Земля під ногами затремтіла так, немов страшна, невідома сила, непідвладна людському розуму, намагалася вирватися назовні, щоб поглинути все живе в окрузі. Здавалося, що висота від внутрішнього улара підстрибнула. Через мить з неї вирвався величезних розмірів земляний стовп. Мови яскраво-помаранчевого полум’я осяяли висоту в передсвітанковій імлі. Ще в повітрі стояв протяжний гул від «розкатів грому», як на передньому краї, на відстані до кілометра почали рватися мінні поля — наші і супротивника. Не встигла осісти пил на вологу від роси землю, як у бік Зайцевої гори кинулася наша піхота. Піднявшись на край воронки, наші бійці побачили величезний котлован майже в сто метрів в діаметрі і десять метрів глибиною».
Загинуло близько чотирьохсот гітлерівців засіли на висоті. Німці відправили до Берліна термінове повідомлення, що на Зайцевої горі росіяни застосували нову секретну зброю величезної руйнівної потужності.
Але, незважаючи на унікальну операцію зі знищення потужного вузла опору, німці через місяць ціною великих втрат знову захопили Зайцеву гору. Лише в березні 1943 над висотою остаточно і безповоротно злетіло червоний прапор.
Там кожна п’ядь землі рясно полита кров’ю. За різними оцінками там за рік загинуло більше 100 тисяч наших солдат і офіцерів!!! Вічна їм слава і пам’ять!
