Пам’ятаєте у другому сезоні серіалу «Втеча» була в’язниця, яка жила за своїми законами і там не було наглядачів і начальства. Виявляється, це не вигадка. У центрі болівійського міста Ла-Пас розташована єдина в світі в’язниця, на територію якої не ступала нога охоронця
Давайте подивися як там живуть люди …
У в’язниці Сан-Педро немає адміністрації в звичному сенсі цього слова, тому і точної статистики по установі не ведеться. Відомо, що тут містяться від 1 300 до 1 500 осіб, приблизно 75% з них тільки чекають суду. 80% виявилися тут за звинуваченнями, пов’язаними з нелегальним обігом наркотиків. На території майже відкрито виробляється кокаїн і діють два дитячих садка — близько 200 дітей живуть тут разом зі своїми батьками-в’язнями. Фотографи Аша Майлз і Надя П’янкова розповідають про пенітенціарної утопії (або антиутопії), здійсненної в самому центрі півторамільйонного болівійського міста Ла-Пас.
«Перше враження, коли потрапляєш в Сан-Педро, досить несподіване: кругом бігають діти, продавці готують свіжовичавлені соки, у грубах крутиться курка-гриль, а велика частина ув’язнених просто відпочиває, граючи в більярд, шахи, карти або шашки. Тут є спортзал, перукарня, басейн, храм і дитячий сад. Судячи з значного розміру залишків різдвяної ялинки, у в’язниці і свята відзначають з розмахом. Якщо б не високі стіни по периметру, нічого б і не нагадувало про хоч якесь обмеження волі. Сан-Педро сьогодні є єдиною у світі в’язницею — закритим містом».
«З вигляду в’язниця нічим не відрізняється від невеликого міського району. Розташована вона прямо в центрі високогірного Ла-Паса, у фортеці, побудованої ще в 1895 році. Охоронці стережуть лише межі, всередині ви не зустрінете. На перший погляд це просто один з трущобных районів міста, життя в якому не так вже сильно відрізняється від того, що відбувається за межами кріпосних стін».
«Більшість ув’язнених відбуває тут покарання за «особливо тяжкі», а багато з них перебувають лише в очікуванні суду. Засуджених за вбивство ви тут не зустрінете, а ось злодійство і продаж наркотиків — часто-густо».
«Квадрат в’язниці займає площу трохи більше одного гектара. Територія призначена для 400 ув’язнених, але насправді тут знаходиться не менше 1 500 осіб. Камер всередині немає: звичайні будинки, дворики і вузенькі вулички. Сан-Педро практично повністю знаходиться на самоврядування».
«Тюрма розділяється на вісім секторів, кожен сектор має свою назву і своїх лідерів, які і формують загальний тюремний рада».
«Влада у внутрішній уклад майже не втручаються, так що, можна сказати, в Сан-Педро формально панує демократія. Звичайно, із застереженням на корупцію і місцевих авторитетів».
«Сектора розрізняються престижністю, у кожного є своя футбольна команда. До матчів ставляться більш ніж серйозно, можна заробити і на футбольних ставках. За чутками, щомісячний оборот [тюремних букмекерів] досягає $20 тисяч».
«Що дивно, ув’язнені повинні тут самі платити за своє утримання. У залежності від фінансових можливостей вони можуть вибрати собі ті чи інші умови. Хтось живе в однокімнатних камерах», але більшість все ж вважає за краще житло подешевше — загальні кімнати з безліччю ліжок».
«Родичі мають можливість не тільки відвідувати ув’язнених, але навіть усією сім’єю на час переїхати до в’язниці, адже житло тут обходиться дешевше, ніж у місті. Про те, чим це обертається для знаходяться тут дітей, ходить чимало розмов. З одного боку, у злочинців простіше нікуди «навчитися поганому», з іншого боку — в місті такі діти [з неблагополучних сімей] також виявляються ізгоями. Болівійці вважають перебування дітей у в’язниці меншим з двох зол».
«У 2013 році тут був гучний скандал, коли 13-річна дівчинка завагітніла в результаті зґвалтування групою чоловіків, одним з яких був її батько. Самі ув’язнені стверджують, що до ґвалтівників у Сан-Педро приймають жорсткі заходи, адже дуже багато живуть з сім’ями».
«Повна відсутність камер і «роботи тюремника як вправи в тиранії» (вираз Фуко) дозволяє вважати Сан-Педро однієї з найгуманніших в’язниць світу. Інша справа, що може обертатися подібна свобода. Так, що вийшла в 2003 році книга колишнього ув’язненого Rusty Young «The Marching Powder» назавжди зв’язала назву Сан — Педро з нелегальним продажем кокаїну. Болівія сьогодні є одним з лідерів на кокаиновом ринку, а у в’язниці, за чутками, можна придбати наркотик за найнижчими цінами».
«До 2009 року туристи могли відвідувати Сан-Педро в рамках екскурсій, однак влада вирішила це припинити — неважко здогадатися, що часто іноземців у в’язницю наводив далеко не культурний інтерес. Що відбувається зараз на тюремній кокаїнової фабриці, сказати складно».
«Коли-то Coca-Cola була офіційним дистриб’ютором напоїв для в’язниці. Сьогодні від колишньої співпраці залишилися пластикові столи та стільці з корпоративною символікою, що додає в’язниці курортного антуражу. Як відомо, у 2012 році Болівія відмовилася від такої американщины, як кока-кола і «Макдоналдс»».
«Ми були здивовані, почувши російську мову:
— Дівчата, ви росіяни? — покликав нас голос з ледь помітним акцентом.
Так ми познайомилися з Фредді, болівійцем, які відбувають покарання за аферу з якимись паперами. У Фредді російськомовна дружина. За словами Фредді, засуджений він помилково — про те, що папери були не в порядку, він не знав. У в’язниці йому в цілому подобається. Наявність всередині чогось на кшталт «життя за поняттями» або якогось варіанту дідівщини він заперечує; каже, тут намагаються не забувати про людську гідність. Фредді розповів нам, що росіян у в’язниці він бачить не вперше — раніше тут відбував покарання ув’язнений, який потрапив сюди за контрабанду наркотиків».
Тут є кілька типів камер, за потрапляння в них необхідно заплатити державі: за найдешевші, багатомісні, з нарами і відсутністю зручностей – разово 250 доларів, за одномісну кімнату з телевізором, душем – 2500 доларів.
Безкоштовно тут покладено лише 400 грамів хліба або кукурудзяної каші в день (вода – необмежено), решта – за власні гроші. Не дивно, що 80% в’язнів (до речі, їх тут 1550 осіб) змушені працювати, щоб забезпечити себе їжею, одягом та іншими товарами першої необхідності. У в’язниці Сан-Педро є кілька столярних цехів, підприємство з виробництва іграшок, пошиття одягу, великий курник, і т. д. Самі працьовиті можуть заробляти тут до 250 доларів на місяць (для Болівії, де середня зарплата 140 доларів, це великі гроші).
Є і тюремна харчевня, куди з вулиці може прийти будь-хто. З відвідуванням в’язниці тут взагалі дуже просто – в неї може прийти будь-який громадянин на необмежений час; охорона тільки ставить незмивний штамп на руку йому, щоб відрізнити потім, на виході, від ув’язненого. Це призвело до того, що у 40% ув’язнених у камерах постійно живуть їхні дружини та діти – у в’язниці їм жити дешевше, ніж на волі (не треба платити за житло, комуналку). Діти зеків вранці йдуть з в’язниці в школу, а ввечері повертаються до себе додому, у камеру.
Ще один спосіб заробітку в’язнів Сан-Педро – туристичні екскурсії по тюрмі. За 5-10 доларів (максимум беруть з американців) можна походити по ній, заглянути в камери і навіть посидіти в них, пограти у футбол з зеками. Правда, охорона бере з туристів розписку, що вони були попереджені про можливі наслідки своєї прогулянки. Але в цілому в’язні прихильно ставляться до екскурсантам, розглядаючи їх як дійних корів. Останній інцидент з туристами тут був на початку 2011 року, коли якомусь німцеві зек виколов шилом очей.
60% туристичних надходжень (всього вони приносять до 80 тис. доларів на рік) відходить до охорони, 40% – зекам в общак. До речі, 10% своїх доходів кожен зек теж відраховує в общак.
Вся тюрма розділена на 8 секторів залежно від тяжкості злочину. Від кожного сектора зеками обирається 5 депутатів до місцевої Ради і 1 старійшина, який уповноважений спілкуватися з охороною. Таким чином, парламент в’язниці становить 40 осіб, рада старійшин – з 5. Парламент шляхом голосування встановлює основні норми гуртожитки.
Починаючи з 2010 року, досвід в’язниці в Сан-Педро почали переймати Еквадор, Перу і Гватемалі. Добре було б провести такий експеримент і на який-небудь російської зоні: цікаво, змогли б зеки самоорганізуватися в низову демократичну клітинку.
