Шампанське – улюблений напій Юрія Сьоміна. Добре п’ється з повного Кубка.
Перший Кубок завоював як гравець, півник з’явився в єврокубках
У 1970 році 23-річний півзахисник столичного «Динамо» Юрій Сьомін, замінивши по волі Костянтина Бєскова Юрія Авруцкого, вийшов на поле і відіграв другий тайм фінального матчу з тбилисскими одноклубниками. Москвичі перемогли 2:1, так майбутній почесний залізничник вперше випив шампанського з Кубка. Футболісту Сьоміну повторити, всупереч старою російською традицією, не вдалося. Зате Палич приклався на заздрість кожному колезі: 5 раз цей тренер вигравав Кубок Росії, один раз поступившись у фіналі. Кубок СРСР йому не підкорився, більше того, участь у завершальному матчі розіграшу сидить в його пам’яті скалкою, в чому він сам мені якось зізнався: його «Локомотив» був відшмаганий київським «Динамо» – 1:6.
Пройде багато років, і Сьомін очолить киян. Після чого двічі поспіль зіграє з ними у фіналі Кубка України, але обидва рази поступиться «Шахтаря» Мірчі Луческу. Навіть з дуже скромною за мірками цієї країни «Габалою» Палич добереться до фіналу Кубка Азербайджану.
Нарешті, Сьомін – єдиний російський тренер, тричі грав в єврокубкових півфіналах. Двічі з «Локомотивом» і один раз з киянами. У 1998 році «Локо» пробився у півфінал Кубка кубків, пройшовши грецький АЕК (0:0, 2:1). Гра була сповнена драматизму: «залізничникам» не зарахували чистий гол, але російський клуб – рідкісний випадок! – домігся перемоги, забивши вирішальний гол вже в компенсований час.
У цьому ж матчі сталася подія, що мала величезний вплив на наш футбол, вплинули на естетику його сприйняття: саме в ході цієї зустрічі (після скасування взяття воріт АЕКа) Сьомін витягнув з кишені і вперше одягнув свій знаменитий нині червоний «півник». Палич вважає цей стильний головний убір фартовим, але в півфінальному протистоянні зі «Штутгартом» він не виручив.
Роком пізніше «Локо» знову зіграє у півфіналі цього турніру і поступиться «Лаціо» лише завдяки голу хорватського форварда римлян Олена Бокшіча в Москві.
А в 2009-му році Юрій Сьомін пробився в півфінал вже Кубка УЄФА з київським «Динамо». У чвертьфіналі кияни розгромили ПСЖ вдома 3:0, зігравши у повторній зустрічі в Парижі 0:0. І треба ж такому статися: у півфінальних матчах – національні міжсобойчики. У німецькій парі – «Гамбург» з «Вердером», а в українській Сьоміна очікував його злий геній – Мірча Луческу зі своїм «Шахтарем». Донецький клуб пройшов «Динамо» і виграв останній Кубок УЄФА в історії.
Ну, а в Кубку Росії Юрію Павловичу рівних немає. Згадуємо.
П’ять перемог Сьоміна в Кубку Росії: дубль Косолапова, бійка стінка на стінку і багато іншого
Фінал-96. «Спартак» – «Локомотив» – 2:3
Голи: Косолапов, 10 (0:1) ; Липко, 22 (1:1) ; Никифоров, 30, з пенальті (2:1) ; Косолапов, 43, з пенальті (2:2) ; Дроздов, 85 (2:3)
Перший фінал Сьоміна – 11 травня 1996 року. Суперник – «Спартак», який в той рік тренував Георгій Ярцев. «Локомотив» стартував на стадії 1/16 фіналу та провів 4 зустрічі до вирішального матчу, вигравши їх з загальним рахунком – 10:0! І тим не менш, фаворитом вважали червоно-білих. «Спартак» 90-х – особлива історія, особливої комплектування, особливі умови… Що не футболіст, то гравець збірної Росії, де головним тренером президент «Спартака» (така от рокіровочка сталася в той рік) Олег Романцев. Сьомін в той час нерідко запрошував в «Локомотив» тих, хто не проходив в основний склад інших столичних клубів і розкривав їх, виводив на новий рівень. Андрія Соломатіна і зовсім розгледів на першості Москви.
«Спартак» відразу ж заволодів ініціативою, яку «Локо» охоче пожертвував, сподіваючись на контратаки. Ця тактика Сьоміна принесла успіх вже на 10-й хвилині завдяки голу Олексія Косолапова з лінії штрафної. Вихованець «Спартака», який не зумів закріпитися у його складі, у Палича доріс до збірної Росії, а потім і до іспанської прімери. В цьому матчі буде ще багато боротьби, пенальті у ворота обох команд (один з яких реалізує усе той же Косолапов) і ефектна розв’язка: «стінка» в спартаківському стилі розіграна Косолаповим з Юрієм Дроздовим, завершена чарівним дальнім ударом захисника «Локомотива», не підійшов столичного «Динамо» та його вимогливому тренеру Валерію Газзаєву. Це був, до речі, і перший Кубок, виграний Ігорем Черевченко.
Фінал-97. «Локомотив» – «Динамо» – 2:0
Голи: Смирнов, 25; Харлачов, 78
Віддавати улюблений трофей Сьомін не збирався. Вже через рік його «Локомотив» у фіналі зустрічався зі столичним «Динамо». Ветераном вітчизняного тренерського цеху тоді вважався ще не Палич, а очолював «Динамо» Адамас Голодець, рідний дядько нинішнього віце-прем’єра уряду РФ Ольги Юріївни Голодець. Ми вже сказали про специфіку Семінського комплектування. У центрі поля у «Локо» виділявся широкоплечий хавбек Олександр Смирнов на прізвисько Війна – кількома роками раніше він не підійшов саме «Динамо».
Сьомін тут же почав ще більше сушити гру. Динамівців це не влаштовувало і вони йшли вперед. У другому таймі все більш активно. В обороні виникали проломи, біло-блакитні вимушено фолили. Жовту картку отримав не тільки Юрій Ковтун (у того рідкісний матч обходився без попереджень), але і джентльмен Андрій Кобелєв. Але на 78-й хвилині Євгенією Харлачов завершив контратаку, закотивши м’яч у порожні ворота. Кобелєв рознервувався і отримав другу жовту. Незабаром Палич знову злетів у повітря, а потім і відправився пити шампанське.
Фінал-2000. «Локомотив» – ЦСКА – 3:2, доп. вр.
Голи: Семак, 32 (0:1) ; Євсєєв, 41 (1:1) ; Буликін, 96 (2:1) ; Цимбалар, 113 (3:1) ; Корнаухов, 121 (3:2)
З великим трудом дався Сьоміну цей трофей. Овертайм довелося грати у півфіналі в Елісті, де дав «Локомотиву» бій «Уралан» (4:1, доп. вр.). Час працював на «залізничників», у них значно покращилися можливості для комплектування команди (зросло фінансування, але й авторитет клуб заробив неабиякий), наприклад, запрошений з Ростова Дмитро Лоськов незабаром буде двічі визнаний найкращим футболістом Росії. Але фінальний матч пропускали через травми захисник Андрій Лаврик, кращий форвард Зазу Джанашия і лідер «Локо» Олексій Смертін. Це урівнювало шанси «залізничників», в чемпіонаті йшли в групі лідерів, і армійців, які займали на той момент 13-е місце після провального старту.
На самому початку зустрічі багато хто вважав, що все вже вирішено: вже на 12-й хвилині знову судив фінал Микола Левніков за фол останньої надії видалив Максима Бокова, і ЦСКА залишився в меншості. Взагалі, в цьому матчі футболісти, які в різні роки пов’язані з «Зенітом», зіграли помітні ролі. Але «Локо» свій чисельну перевагу довго реалізувати не міг. А армійці несподівано вийшли вперед, після того, як Сергій Семак, обігравшись з Сергієм Филиппенковым, пробив Руслана Нігматулліна.
Вже через 9 хвилин атаку «Локомотива» завершив захисник Вадим Євсєєв, якому не зміг перешкодити голкіпер ЦСКА Юрій Окрошидзе. Гра набула помітно грубий характер, футболісти нервували. На 66-й хвилині Левніков зрівняв склади чисельно, вигнавши з поля і Дмитра Лоськова за відверте порушення. У час, що залишився могли відзначитися армієць Володимир Кулик і Дмитро Буликін, але на висоті були голкіпери.
На самому початку овертайму фактурний, атлетичний Буликін, який, здавалося, повинен був втомитися більше інших, рвонув з м’ячем зі своєї половини поля, увірвався в штрафну ЦСКА і потужно пробив під поперечину, вивівши «Локомотив» вперед. Кінцівка вийшла зовсім драматичною. ЦСКА залишився вдев’ятьох, коли травму отримав Артем Єнін і покинув поле, а Олег Долматов до цього часу вже вичерпав ліміт замін. Ілля Цимбалар, колись улюбленець Романцева, несподівано вигнаний ним з «Спартака» і перейшов у «Локомотив», забиває третій м’яч, знімаючи всі питання. Гол, забитий перед фінальним свистком Олегом Корнауховым, нічого вже не міняв.
Палич знову ковтнув з Кубка, ось тільки Кубків у цього фіналу виявилося два. І не подумайте, що у Сьоміна двоїлась. ЦСКА суддівство Левнікова оскаржив. Видалення Бокова визнали необгрунтованим. У другому додатковому таймі пітерський рефері не призначив пенальті у ворота «Локомотива» за фол у штрафному на Євгенії Варламове. Обуренню армійських уболівальників не було меж. На гостьовій книзі ЦСКА був організований збір коштів. На них «коні» придбали свій Кубок, выгравировав на ньому Суворовське вислів «Не вважатися, а бути», вручили улюбленим футболістам.
Фінал-2001 «Локомотив» – «Анжі» – 1:1, доп. вр., серія пенальті – 4:3
Голи: Сирхаев, 90 (0:1) ; Джанашия, 90+4 (1:1)
І знову переможний дуплет Сьоміна, другий Кубок поспіль. І знову дуже напружений фінал! Протиборство Палича з Гаджі Гаджиєвим – матч під девізом «ніхто не хотів пропускати». «Анжі» наглухо закрився, але «Локомотив» теж грав з оглядкою на свої ворота, був обережним. Палич випустив цілий квінтет захисників, правда, і двох гострих форвардів Джеймса Обиору і Максима Бузникина. Лоськов і Марат Ізмайлов повинні були забезпечувати їх м’ячами, але обох хавбеків досить щільно прихопили махачкалінци. Лоськов знітився в лещатах Элвера Рахимича. За Ізмайлова відповідав нинішній тренер «Анжі» Магомед Адиев.
Гра більшу частину часу йшла в центрі поля, «без воріт». Кінцівка основного часу винагородила скучавших глядачів. На 90-й хвилині Нарвік Сирхаев нарешті переграв Нігматулліна! Здавалося, все скінчено для «Локо». Але «Анжи» занадто повірив у перемогу, святкував успіх і не звернув увагу на те, що рефері Валентин Іванов додав 5 хвилин. Заза Джанашия на 94-й розібрався в штовханині в штрафній.
Овертайм – знову торжество обережного футболу. І серія пенальті, в якій по одному удару відобразили Нігматуллін і Сергій Армишев, а Рахимич пробив вище воріт. Приблизно на таку ж висоту, що і пущений боснійцем м’яч підстрибнув щасливий Палич і відправився наповнювати Кубок шампанським.
Фінал-2017. «Урал» – «Локомотив» – 0:2
Голи: І. Денисов, 76; Ал. Миранчук, 90
Протягом 16 років самий кубковий тренер Росії не прикладався до улюбленого напою. Принаймні, переможних фіналів у Палича не було. Матч з «Уралом» проходив у Сочі і навряд чи вболівальники забули ту гру на олімпійському «Фиште». Нудний перший тайм з єдиним моментом у Арі, але уральців врятував Микола Заболотний. У другому «Локомотив» додав. І Ігор Денисов відкрив. Капітану «залізничників» допоміг рикошет, дезориентировавший Заболотного. «Урал» не думав здаватися, і у Володимира Ільїна було два моменти з розряду стовідсоткових – блиснув реакцією Марінато Гільєрме. Екатерінбуржци захопилися атаками і, як це нерідко буває в подібних ситуаціях, пропустили контрвипад москвичів, в ході якого Мануел Фернадеш, продемонструвавши ту техніку, за яку португальців і величають європейськими бразильцями, пішов від кількох опікунів і виклав м’яч під удар Олексію Миранчуку.
Все скінчено? Так, переможець виявлено. Не цілком зрозуміло, що призвело в доданий час до масової бійки, в яку поринули і Сьомін, і президент «Уралу» Григорій Іванов. Рефері Олексій Миколаїв видалив москвичів Арі і Джефферсона Фарфана, а також уральців Артема Фідлера і Едгара Манучаряна. Обмін ударами йшов, як у боях без правил, у всі частини тіла і обличчя, зрозуміло. Форвард «Уралу» Роман Павлюченко, який встиг і за «Локомотив» пограти, назвав провокатором (насправді набагато жорсткіше https://www.sportsdaily.ru/news/roman-pavlyuchenko-ari-g-n-i-mrazota) Арі.
Хочеться сподіватися, шампанське заспокоїло Палича в той теплий сочинський вечір. У нього тоді не було ніяких претензій до Ігорю Денисову. А ось деякі завзяті фанати «Локо» пред’являли претензії до капітана, за те, що той не залишився з командою святкувати успіх, а поспішив в аеропорт. Поспішав додому, в Пітер, до сім’ї.
Нинішній фінал точно пройде без участі Ігоря. У Самарі зійдуться ті ж команди, що й на «Фиште». Сьомін не приховує свого забобони. Але хтось із працівників клубу про шампанське подбає.
Читайте ще про фінал Кубка Росії
Сухіна допомагав «Локо» ще до роботи в клубі. Згадуємо 10 останніх переможців Кубка Росії
Андрій Панюков: З «Зенітом» в Лігу чемпіонів? Краще з «Уралом» в Лігу Європи
З наступного сезону Кубок повинен вручати президент. Народ вимагає!
