Я дуже люблю собу і рисову локшину. Хто не знає, соба — це гречана японська локшина. Так як ці продукти вважаються не зовсім простими, то в найближчому магазині їх не купити. Локшину я беру з запасом, коли добираюся-таки до великого супермаркету типу «Роздоріжжя».
Як це виглядало раніше? Я прийшла в магазин, швидко шаснула до рядів з макаронами-соусами, побачила локшину обох видів, купила, задоволена.
Як же зараз? Обійшла і «Роздоріжжі», та ще пару гіпермаркетів. Немає локшини! Зовсім ні. Шукала вже не тільки серед макаронів, але і серед круп — мало, раптом вирішили віднести гречану локшину ближче до дорогої гречки? Через два дні пошуків прийшла-таки до висновку, що рисова і гречана локшина покинули цей світ назавжди.
В черговий візит до «Роздоріжжя» я з’ясувала, де собака порилася. Ці діячі відправили нещасну собу в особливий відділ «все для суші». Ні, я можу зрозуміти логіку: васабі, норі і японська локшина цілком можуть вважатися братами навіки. Але чому ж цей відділ повинен знаходитися між посудним та алкогольних?
