У спадок від бабусі я отримав квартиру. Однушку, але достатньо простору для проживання одного мене. Зробив у ній ремонт і вирішив, до купи, виконати одну свою давню мрію — купити піаніно. Поки жив у батьків, в кімнаті стояв синтезатор, але відчуття зовсім не ті.
Що найцікавіше, піаніно я купив не радянське б/у, з розділу «віддаємо за непотрібністю, потребує ремонту, налаштування та реставрації», а нове, гарне, німецьке, вартістю майже двісті тисяч рублів. Так, побуду в цьому році без відпустки, але зате тепер можна кайфувати вечорами. І ось тут-то і починається задолбайка.
Так, мамо, я купив піаніно. Чому не взяв радянську «Кубань» або «Білорусь»? Та тому що не хочу париться з цим, колись якісним, барахлом. Так, я не закінчував консерваторію, грати вчився самостійно. Мама, це мої гроші, моя квартира і мій вільний час.
Якщо ти, друже, прийшов в гості, ще раз поставиш кухоль з чаєм на інструмент — дізнаєшся на практиці, що буває, коли не розкривається парашут. Інструмент покритий лаком, дуже дорогим і якісним. Та ні, фраза «та я тобі його потім сам лаком вскрою, че з ним буде-то», тут не прокотить. Зіпсується звучання. Його все-таки розумні люди збирали. Постав кухоль на стіл. І не спирайся своєю дупою на клавіатуру — буду лаятися боляче.
Сестричка, кохана, не треба накривати мій інструмент бабусиної ажурною серветкою, не треба нічого на нього ставити, це дорога і якісна річ! Ти їздиш на дорогій іномарці, я ж нічого не кладу на її дах! До речі так, твоєму синові я не дозволю «пограти на пианинке». Якщо він не выломает клавіші, то як мінімум засмутить його на хрін. А послуги настроювача коштують дуже дорого. Нехай підросте, віддам йому свій синтезатор і навчу грати. А поки що нехай помалює, блокнот і олівці лежать там само, де й завжди.
Люди, друзі, громадяни, товариші! Давайте, приходячи в мій будинок, ви будете поважати мої речі, включаючи цей прекрасний інструмент, на який я гроші півтора року відкладав. Зате, коли ви зберетеся у мене в гостях, я з задоволенням зіграю вам що-небудь гарне. А поки задовбали.
