Стандартний сірий середняк

0
2

Хто читав Пратчетта, пам’ятає момент з «Віщих сестричок», коли віддавали немовляти бродячих артистів. Якось так: «Що ж ви відразу не сказали, що до немовляти додається мішок грошей? Тому що якщо б мені довелося вас купувати, ви б цих грошей не варті».

Мені потрібен особливий музичний інструмент. Головні вимоги: мала вага (я не ломова кінь), звучність без гугнявості і писклявости і певний діапазон. Питання грошей не є ключовим (хоча, звичайно, приємно витратити менше, ніж на західний аналог).

Рекомендують майстра. Списуємося. Майстер спочатку цілком позитивний, готовий ризикнути і спробувати щось нове, що не входило раніше в його асортимент. В кінцевому підсумку підсумовую обговорені параметри в один лист. І тут — бац! Діапазон буду робити тільки такий, тому що у мене струни тільки такі (не питання, надіслала б потрібні сама за свої гроші). Вага буде з різницею такий-то — що вам якісь півкіло? Дерево інше. І взагалі, буду робити такий, як завжди, а то ви у мене інструмент не купите, і куди я його подіну? Хм-м, а куди ж піде моя передоплата?

Природно, відмовляюся. На що мені вставляють шпильку: мовляв, ви просто із-за ціни. Раз така жмотина, йдіть до іншого майстра (відомого у своїх колах, але не мій профіль). Не витримую й пишу, що не в грошах питання, а в зміні настрою майстра. Це до того, що він знає, що у мене стоїть імпортний інструмент в два рази дорожче заявленої ціни. І тут-то хвостик завиляв: мовляв, вибачте, я не зрозумів…

Чи захочеться мені далі співпрацювати з людиною, з яким спочатку изливаешь душу, мрії і тонку таємницю майбутнього інструменту, а у відповідь отримуєш: «Їжте ширвжиток, як усі»?

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here