Всякий раз, коли я відвідую кафе або інший заклад громадського харчування, я дивуюся — як же можна бути такими свинотами. У нас або люди розучилися є акуратно, або спеціально розкидають їжу по столу — адже є ж офіціантки, які цю їжу приберуть.
Коли я вперше потрапив в кафе (це був перший курс), ми ходили своєю групою, то я трохи не поцікавився, а куди ж відносити брудні тарілки. Але потім побачив, що їх залишають на столах, а спеціальні дівчата прибирають. Мені було якось незручно, що за мною будуть прибирати, тому, поївши, я акуратно все склав на піднос і навіть зібрав крихти серветкою.
Вже пройшло багато років, а я досі не можу звикнути, що можна все кинути і спокійно піти. Раніше складаю все акуратно на піднос. Між іншим, моя дружина з таких же, як і я. Добре, що таких людей багато, але далеко не все.
Особливо роздратування викликають деякі батьки, які привели дітей в кафе, але забули, що прийшли вони з дітьми. Діти бігають, кидають їжею, обов’язково що-небудь розіллють. А батькам ніколи — вони телефони втупилися, або ж фотографують себе і дітей (щоб потім показати в Однокласниках, мовляв, ми дітей в кафе зводили бе-бе).
І адже найголовніше — це вважається нормально.
Частенько ми відвідуємо кінотеатр (я люблю дивитися фільми в 3d). Поступово відмовилися від відвідування маленьких залів, віддавши перевагу великі (так як там можна відсісти подалі від людей). Не знаю, як ви, але я взагалі не розумію тих, хто ходить в кінотеатри пожерти і попити.
Гаразд би це робили все культурно, але завжди, коли закінчився фільм і запалюється світло, то видно, як зал перетворився на свинарник. Кругом розсипаний попкорн, валяються пляшки з-під газованої води, вологі серветки, папірці від цукерок — все це знаходиться на підлозі. А адже люди тут сиділи всього півтори години. А уявіть, що було б, якби вони потрапили в закритий простір на кілька годин.
Коли я був студентом і жив у місті, то знімав квартиру в будинку системи «брежнєвка». Там поруч з дверима під’їзду є ще двері, де стоїть бак для сміття, що надходить туди з сміттєпроводу. Природно, сміттєпровід був давно забитий, а люди викидали сміття безпосередньо в бак.
Тільки от не завжди це сміття встигали вивезти, тому бак набивався з верхом. Це всі прекрасно бачили, але продовжували кидати туди сміття (вже не в бак, а в приміщення). Потім переставала закриватися двері, а люди продовжували кидати туди пакети зі сміттям. А адже найцікавіше, метрах в двохстах в іншому дворі стояли цілком повноцінні сміттєві баки, але ніхто туди не ходив, так як «я звикла сюди викидати».
В нашому селі таких свинот теж кожен другий. Навіщо вивозити сміття на звалище, якщо його цілком можна викинути через дорогу від будинку. Примітно, що свинство абсолютно не залежить від віку. Все залежить від виховання. Якщо ось ці старенькі тримають біля свого будинку ідеально чисту територію, а сміття вивозять на смітник (або в спеціальну сміттєву яму), то і їхні діти такі ж. А якщо он та баушка, свою ссанину вихлюпує прямо на дорогу, консервні банки кидає перед будинком, то і діти її не відрізняються охайністю.
Звичайно, тенденції до пристойному поведінки є. Люди поступово звикають користуватися урнами, вже не так часто викидають пакети зі сміттям біля дороги (як було років 15 тому), переживають за вивезення сміття, шукають місце, куди викинути недопалок, для справляння потреби шукають туалет, а не найближче дерево. Але до розвинених країн нам поки ще далеченько.
Звичайно, простіше всього міркувати — «після нас хоч потоп». Але ми не королі, за нас ніхто прибирати не буде. Є таке прислів’я — «Чисто там, де не смітять».
В одній із статей я розповідав про наш шкільний суботник. Там було залишено багато коментарів, але я був вражений таким фактом — серед нас є люди, які вірять в те, що існують спеціальні люди і служби, які повинні займатися прибиранням території, а ми (вчителі та учні) не повинні цього робити.
Цілком можливо, що де-небудь у Москві таке і є, але тільки не в провінції. Тут кожен сам відповідальний за ту ділянку світу, в якому живе. Можна обурюватися і вимагати, щоб прибрали, а можна прибрати самому.
