Та пішла вона! Теж мені принцеса. Он на трасі скільки…

0
88

Уявляєш: дівка божественна, швидкість, збудження, пристрасть. А тут дим з-під капота. Я по гальмах. Подруга носом у скло. Зупинилися абияк, трохи не вертанулись. Мене всього трусить, нога на газ тисне, мотор реве, потім вогонь.

Їду на днях в сутінках додому. На дорозі, попереду за курсом, скаче силует, відчайдушно жестикулюючи, просячи зупинити. У рухах контуру відчувається експресія і відчай. Видно давно так активно стрибає і явно безрезультатно. Зазвичай я не реагую на такі сигнали, оскільки пощастило попрацювати в таксі, маю об’єктивний, суто негативний досвід, пов’язаний з випадковими попутниками. Не знаю, що змусило мене зупинитися, але загальмував.
— Захопи друже, тачка зламалася. Гроші є. Не ображу.
Остання фраза насторожила. Була справа, коли катав веселу кампанію кілька годин поспіль і вони не розплатилися, причому досить жорстко.
Слова були ті ж. Я тоді, обурився за що був жорстоко побитий і пограбований. Це у них відпрацьована технологія була. Треба ж на щось дівчаток в ресторан зводити.
— Промовчав би, не довелося ображати. Сам винен, дурень — пояснили веселуни.
Цей малий гроші простягнув одразу навіть не запитав скільки, не торгувався. Витягнув з кишені штанів зім’яту жменю і кинув на торпеду. Пристойна сума, між іншим. Поїздка стільки не коштує.
Відчуваю, персонаж на взводі. Не нервує, навпаки порушено не в міру, енергія з нього бризкає іскрами, потоком ллється, вирує.
Хлопець відчайдушно жестикулює. Міміка, та просто танцює ламбаду.
Явно хоче виговоритися, адреналін на мене виплеснути.
А я у своїх проблемних думках потонув, життєві колізії розвести по різних кутах намагаюся, щоб самому з собою лобом не зіткнутися, але за звичкою бути напоготові, спостерігаю.
Хлопець явно веде з собою непростий внутрішній діалог: розмахує кулаками, мов футбольний уболівальник в особливо напружений момент, дублюючи жести губами і рухом голови, похохатывает.
Потім кілька разів поспіль б’є кулаком правої руки в розкриту долоню лівої, як боксер перед фінальним поєдинком, немов кричить — так-так, йес, ми їх зробили! Спартак-чемпіон!
Сидить, перекручується в такому дусі, але беззлобно, навіть кумедно. Не вистачає тільки знака вікторія пальцями і стиснених кулаків, з піднятими вгору великими пальцями. Зате скаче на сидінні, немов наїзник, всім своїм поводженням виявляючи крайню ступінь наростаючого нетерпіння і азарту.
— Вибач друже, не хотів тебе засмучувати, але не можу в собі втримати. Просто пре мене. І подзвонити, головне, нікому не можу, щоб поділитися, нервяк скинути. Телефон, бля, від збудження розбив. Та й хрін би з ним, з телефоном. Лайно питання, три тонни зелених і буде новий, ще крутіше.
Пасажир починає всерйоз танцювати, сидячи, видаючи верхньою частиною тулуба руху сучасних молодіжних танцювальних мережив, як зазвичай це роблять вертлявые оголені дівчата з груп підтримки на стадіонах.
Весело йому, схоже, неймовірно. Гаразд, нехай грається. Небагато від проблем відверне. Та й не безкоштовно.
— Коротше, друже, тут така історія: неприборкана пристрасть, азарт, любов, бажання. Фантастика! Сиділи ми в барі з друзями. Все, як зазвичай. І тут… входить така… Описати словами неможливо. Коротше, краля. Ні, краще… богиня Афродіта. Не звичайна журнальна красуня — картинка Оленки, тільки краще. Не Барбі яка або фотомодель, куди їм нафіг до неї. Коротше, вся чарівна така. Бля, слів не вистачає. Ти точно таку ніколи не бачив. Відповідаю за базар.
Все це час він описує руками настільки рельєфні силуети, що вони не вміщаються в салон мого автомобіля. Рази три збив мені дзеркало заднього виду, вибачався і доповідав ще купюру на торпеду.
— Ну, я тобі скажу, брат, таких грандіозних телиць реально не буває. Фігура божественна. Силует… Ех-ма! Бачив бронзові скульптури Бенджаміна Меттью Віктора? Буде час — погуглити. Вона ще прекрасніше. Одяг повітряна. Оленячий погляд на половину обличчя. Глазищи яскраві, соковиті, темні-темні, з золотистими іскрами. І млосні. Звуть, приваблюють, зачаровують, вимагають любові. І все в тумані. А в мене її, цієї любові, завжди навалом. Не віриш? Даремно. Її розпущене хвилясте волосся, трохи не до талії, пікантні такі ніжні вигини тіла, грандіозні форми… Дивлюся на все це багатство і таю. Не, реально розчиняюся. У мене, бля, відразу встав. — В цьому місці він зобразив руками якийсь горбистий предмет, який кілька разів натягнув енергійно на себе, приходячи в шаленство. І дихав, як спринтер після забігу.
— Вибач, я не художник. Мені взагалі складно намалювати нереальність. Можу тільки тонко відчувати і мріяти. Шкіра у дівчини така ніжна, напівпрозора, тонка, мармурова, з блакитним відливом. Хочеш, вір, хочеш — не вір, видно, як кров по судинах тече. Кожна жилочка на грудях і шиї, наче пензлем геніального майстра намальована. Явно сварник, оскільки немає слідів засмаги. Біла як сніг, але щічки рум’яні. Віями хлоп-хлоп. Зачарувала мене в одну мить. Закохався, не передати як. Якщо не познайомлюся, думаю, краще застрелитися. А вона ходою спокусливою, інохіддю плавною, але стрімкою, чухає повз мене. І тут вловлюю її непорочний, але настільки гріховний запах, що у мене дах зносить. Це, скажу тобі, брате, щось. Розкішно, незрівнянно, офигительно. Вдихнула, а видихнути не можу, немов доторкнувся до чогось настільки нереальним, що почав губитися: живий я ще або вже немає. Роблю крок в її напрямку. Боязкий, нерішучий, трепетний. Не повіриш, це я про себе розповідаю. Відлітаю кудись, ніби втратив свідомість і падаю, падаю, спиною вниз. Кричу. Це мені так здається. Але дівчинка реально обертається. Я пірнаю з головою в її погляд і тону. Уявляєш, коли падаєш і разом з тим тонеш? Коротше, пропав.
— Все нормально, психлікарня не знадобиться?
— Сам, брат, так подумав. Не, все норм. Не менжуйся. Слухай далі, я в собі таке втримати не можу. Це ж містика. Здається мені наче вона своїми ручками до себе манить. Я йду, не відриваючи погляд. Вона зупинилася, явно спантеличена, розгорнулася. Помітила. У мене шок, увагу звернула. Мало не зіткнувся з нею. Далі, як у тумані. Відчуваю, руки мої у неї на талії, губи на шиї і вдихаю, вдихаю. Коротше, танцюємо. Пофіг чого. Медляк, коротше. Один танець, другий, третій. Далі з рахунку збився. В любові їй визнаватися почав, заміж покликав. Прикидаєш, це я-то. Зачарувала. Про друзів забув. Умовив, здається, прокотитися. Сіли в мою машину. Мені тільки місяць тому батько Лексус подарував. Втопил педаль газу в підлогу, мчимо, чорт знає куди. Мені, якщо чесно, без різниці. Коротше, влітаємо в яму. Трясануло нас не по-дитячому, трохи в переднє скло не вилетіли. А королева, наречена, телиця, коротше. Подруга, телиця, яка різниця, можна сказати поруч сидить і мені по барабану, ну просто паралельно на все. Я ж у казку потрапив. Хрін з нею, з машиною, головне, трахнути дівку. Я з такою дівчинкою готовий і в рай і в пекло, І мені пох*й на ями. Бачив би ти її. Очі, думав закохалася, по полтинику баньки, клянуся. Виїхали на трасу і поперли.
— Навігатор показує, що нам сюди. Правильно їдемо?
— Та хрін його знає, брат, мені не до того. Не сси, я заплачу. Поділитися Потрібно, інакше мені кирдик. Клянуся, такого в житті не буває. Коротше, я взагалі не в собі. Закохався, як винторогий олень. Намертво. Життя готовий віддати. Розігнав тачку по максимуму. По-моєму на спідометрі кілометрів триста було, але мені не до цього. На неї дивлюся. Богиня. Особливо в профіль. І тут лампочка загоряється. Масло, бля, кипить. А у мене доля вирішується. Не можу ж я, як останній якийсь жебрак лох, по гальмах врізати. Погодься, ти б так зробив? А я мужик. Я ж її повинен вразити в саме серце, щоб без осічки: лягла і дала. Я ж дітей від неї хочу: хлопчика і дівчинку. Зуб даю. Тисну на газ, дівчинка моя вжалась в сидіння, а мене азарт пробив конкретно. Педаль в підлогу і нуль, не котить, падла. Мені ж здатися потрібно, щоб без осічки все вийшло. Адреналін, бля. Немов без парашута зі ста метрів. Лечу, кров кипить. Уявляєш: дівка божественна, швидкість, збудження, пристрасть. А тут дим з-під капота. Я по гальмах. Подруга носом у скло. Кровища. Ну, не дура, скажи? Зупинилися абияк, трохи не вертанулись. Мене всього трусить, нога на газ тисне, мотор реве, потім вогонь. Ми, коротше, встигли вилізти. У машині, як хлопнуло… Такий феєрверк! Охренеть. Просто кайф! І тут, уявляєш, вона мені пред’яву кинула, що я її ледь не вбив. Я для неї машину не пошкодував, а вона… сучка… вона Образила мене, коротше. Сильно образила.
Тут попутник засумував, здувся, як проколотий повітряну кульку і замовк. Їхали хвилин п’ятнадцять. Мовчить. Вирішив запитати, що далі-то було.
— Та пішла вона! Теж мені принцеса. Он на трасі скільки…