Так великий Петро Великий: непрощенні проколи самодержця

0
137


Велич Петра Великого важко заперечити, та цього ніхто і не намагався зробити ніколи, за винятком хіба що його власного сина Олексія, а трохи раніше власної сестри — царівни Софії. Звичайно, були і потім боязкі спроби нагадати про ціну, якої далися реформи государя, але вони завжди тонули в хорі вихвалянь.
По суті, Петро давно вже перетворився на певний символ могутності, який далеко не у всьому відповідає історичній реальності. Причому як суто в особистому плані, так і в оцінці того, що зробив цар-реформатор. В цьому матеріалі ми спробуємо побачити тіньову сторону його діяльності. Велич зовсім не виключає помилок, а тим більше нехтування законності. І це справедливо в тому числі стосовно до Петра.
Рішення особливої тяжкості
Так ли велик Петр Великий: непростительные проколы самодержца
«Ранок стрілецької страти», Василь Суриков
Суспільне надбання
Якщо вже говорити про політику, яка, за великим рахунком взагалі не думав про те, у що виллються ті чи інші його рішення, то це був як раз цар Петро I. Його вчинки частіше були продиктовані емоціями, а не холоднокровним розрахунком. Ну і, прямо скажемо, страхом.
Нелояльні йому стрільці, як відомо, двічі піднімали бунт. І він, схоже, на все життя запам’ятав страх, який зазнав у дитинстві, коли його та брата Івана вивела в 1682 році до повсталої натовпі матір Наталя Кирилівна.
Так що коли 16 років тому стрільці знову влаштували бунт, то навіть самих жорстоких розправ, яким їх ватажків піддали сподвижники Петра, тому здалося недостатньо. Государ влаштував не просто масову страту, небачену за жорстокістю та масштабами проти рядових учасників заворушень, але і, як відомо, особисто взяв у ній участь.
Але все ж це були противники, які підняли повстання зі зброєю в руках, — за законами того суворого часу вони цілком могли зазнати тієї виняткової міри покарання, якій і піддалися. А от як зрозуміти і виправдати десятки тисяч померлих від голоду, холоду і хвороб будівельників Петербурга? При бажанні, звичайно, можна це пояснити крайньою необхідністю мати столицю саме в суворих кліматичних умовах, але зате дозволяють здійснити мрію государя імператора про своєму персональному Амстердамі.
Петро і його оточення навряд чи бажали, щоб Петербург виявився побудованим на кістках. Але така вже була сувора правда життя, зазначена багатьма сучасниками тоді й істориками потім. Ймовірно, просто не було враховано, що в болотах можуть розпочатися епідемії, і не були прийняті заходи для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і надання своєчасної та достатньої медичної допомоги будівельникам міста.
Приблизно так само було при взятті Азова, коли Петро і його товариші були, схоже, більше захоплені рясними випивкою, ніж ретельним плануванням баталії. В результаті два невдалих штурму під час першого походу і великі втрати.
Військові невдачі
Так ли велик Петр Великий: непростительные проколы самодержца
«Перемога шведів у битві при Нарві», Густав Седерстрем
Суспільне надбання
В результаті переслідувань Петром настільки ненависних йому стрільців країна перед самою Північною війною взагалі, по суті, втратила боєздатної армії.
Так, територіальні підрозділи були вже анахронізмом. Росії потрібна по-справжньому боєздатна кадрова армія. Але вона повинна була виникнути аж ніяк не на кістках попередників, як вийшло з волі Петра.
Не випадково адже після тієї поразки церковні дзвони довелося переливати в гармати. Петро з властивим йому авантюризмом вліз в глобальну бійку, не маючи не тільки перебудованої з сучасним зразкам армії, але і відповідної промислової бази. І те й інше довелося створювати в поспіху вже в ході самої Північної війни.
Тому до перемоги 1721 року довелося прийти тернистим шляхом після проміжного поразки в 1711-му в ході невдалого Прутського походу. В той момент Петру знову дуже пощастило, коли його гренадери і бомбардири були оточені і в них вже не було боєприпасів. Якби командування турецької армією знало, в якому скрутному становищі знаходиться військо росіян, то напевно не погодився б на переговори. Втім, і так для порятунку царя-реформатора довелося піти на безпрецедентні поступки — повернути Османської імперії з таким трудом здобутий Азов, ну і дати вільний прохід на батьківщину шведському королю, раніше розгромлений під Полтавою, що обернулося потім ще десятьма роками війни.
Відмова від патріаршества
Так ли велик Петр Великий: непростительные проколы самодержца
Суспільне надбання
Деякі невдалі рішення Петра не відразу проявили себе з негативної сторони. Вони були довготривалими його помилками, але опинилися в інших випадках куди більш фатальними, ніж ті, чия згубність була видна спочатку.
Тому те, що авторство ряду промахів належить Петру, як-то навіть забулося з роками, зокрема якщо говорити про відмову від обрання нового патріарха після смерті Адріана в 1700 році. Та й формально не один тільки імператор поставив церкву під контроль держави — Сенат схилився до такого рішення, а слідом за ним і церковні ієрархи.
Є навіть думка, що Петро сам хотів стати не тільки главою держави, але й церкви. Але навіть якщо такий план у нього справді був, — відмовився він від нього відразу. В широких масах підданих могли не зрозуміти і не прийняти такий крок. Багатьом було відомо про блазнівських пародіях Петра на церковні порядки, проведення, зокрема, «всепьянейшего собору князя Иоанникиты». Так що в предстоятелях церкви він не бачив. І тому заснував колективне керівництво — Святійший Синод.
Можливо, на той момент така церковна реформа була потрібна. Вона давала можливість спокійно існувати іншим конфесіям і зменшувала репресії проти старообрядців, переводячи їх в грошову форму у вигляді податку. Але одночасно петровські новації послаблювали православ’я — через два століття це обернеться катастрофою. Можливо, слабкий, на відміну від Петра I, цар Микола II не відрікся б, якби поруч з ним був би патріарх. Але найголовніше, в країні була б людина, до якого більшість (а тоді воно було побожним) прислухалася б — і революції, ймовірно, не сталося б.
В часи випробувань морально-психологічну роль предстоятеля церкви важко переоцінити. Не випадково колишній слухач Тифліській семінарії Йосип Сталін ухвалив протилежне петровському рішення. Він, як відомо, цілком підтримав ідею повернення патріаршества. І Російська православна церква відіграла величезну роль в духовній мобілізації і просто співчуття вимушеного терпіти страшні випробування суспільства.
Страту сина
Так ли велик Петр Великий: непростительные проколы самодержца
«Петро I допитує царевича Олексія в Петергофі», Микола Ге
Суспільне надбання
Зробив Петро і те, що зробили, точніше, не зробили до і після нього багато сильні лідери різних країн — не вказав на продовжувача своїх справ. Більше того, він і спадкоємця як такого не залишив. На відміну від Івана Грозного, Петро Великий сина свого реально вбив. Він вважав царевича Олексія учасником змови і дав добро на його страту. Більш того, обдурив спадкоємця, пообіцявши прощення в обмін на щиросердне зізнання.
Результатом цього підступного і одночасно жорстокого вчинку стало те, що Росія на півстоліття застрягла в низці палацових переворотів, по суті, другий Смути аж до сходження Катерини II, хоча враховуючи Пугачевский бунт і повстання декабристів — і побільше.
Втім, з-за відсутності в історії альтернативи ми можемо тільки припускати, як розвивалися б події, збережи Петро життя і право на трон Олексію. Може бути, все було б як раз, навпаки, гірше.