Однією з трагічних сторінок в історії російського МВС стало викрадення в Чечні і подальша загибель генерала Геннадія Івановича Шпигуна в 1999-2000 роках. З плином років стали розкриватися раніше невідомі факти, які змусили подивитися під новим кутом на що відбувалися тоді події.
Операція «Захоплення»
У лютому 1999 року Геннадій Шпигун змінив Адама Аушева на посаді представника Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації в Ічкерії. Родина генерала та й він сам прекрасно розуміли, яку небезпеку несе таке призначення, але вірний присязі Геннадій Іванович узяв під козирок і вилетів в Грозний.
Ситуацію посилив той факт, що тодішній лідер Ічкерії Аслан Масхадов був проти цього призначення. Амбітний і марнославний, він пишався тим, що в серпні 1996 року підписав з Олександром Лебедем принизливі для Росії Хасавюртовские угоди, а 12 травня 1997 року в Москві сів за один стіл з президентом Росії Борисом Єльциним, після чого вони підписали «Договір про мир і принципи взаємовідносин між Російською Федерацією та Чеченською Республікою Ічкерія».
Саме Масхадов заявив: «Ми не хочемо бачити Шпигуна в Чечні!» Негативно до цього призначення поставилися і старійшини Ачхой-Мартана. Однак їх протест не був почутий, що було сприйнято як кричуща образа.
Старійшини заявили, що на місці Шпигуна повинен бути неодмінно чеченець. Деякі експерти вважають: ігнорування їх думки також могло спровокувати викрадення.
Далі події розвивалися за тривожним і непередбачуваним сценарієм.
5 березня 1999 року в аеропорту Грозного Шпигун сів у літак авіакомпанії «Асхаб» для перельоту до Москви. Він хотів відзначити свято 8 Березня з дружиною, з якою дуже нудьгував. Його охорона залишилася зовні. Під час руління лайнера до злітної смуги з багажного відділення вискочили троє озброєних людей в масках, ще двоє, які перебували в салоні, приєдналися до них.
Вони без зайвих слів оглушили генерала ударами прикладів автоматів, наділи на нього наручники, а потім наказали пілотові зупинити літак. Пілот розвернув авіалайнер і направив його до терміналу, щоб повідомити про подію, але тут шлях літака перегородили два автомобіля УАЗ. Пілот змушений був застосувати гальмування. Викрадачі через аварійний люк разом з генералом покинули борт, потім втиснули Шпигуна в кабіну поджидавшего автомобіля і на шаленій швидкості помчали з території аеропорту.
Відмовилися платити викуп
17 березня 1999 року викрадачі вийшли на зв’язок і зажадали викуп за генерала Шпигуна в розмірі п’ятнадцяти мільйонів доларів США, пізніше суму знизили до семи, а після і до трьох мільйонів. Керівництво МВС Росії відмовився йти на контакт з викрадачами і виплачувати їм викуп. Офіційна мотивування звучала так: «Ми не хочемо підживлювати фінансами бандформування!»
Справедливості заради варто відзначити, що силові структури і Росії, і Ічкерії неодноразово робили спроби звільнення викраденого генерала. Розглядалися різні плани подібної операції: від ракетного удару по передбачуваному лігва викрадачів до рейду спецназу.
Проте досвідчені терористи прекрасно розуміли, чим їм загрожує викрадення такого високопоставленого особи, а тому весь час перевозили Шпигуна з одного місця на інше. Операцію по звільненню ускладнював той факт, що в рядах силових структур Ічкерії були «кроти», які сповіщали про всі передбачуваних викрадачів кроки щодо звільнення викраденого Шпигуна.
Становище ускладнювалося й тим фактом, що в той час відносини між Росією і Ічкерією були вкрай напруженими, а бойовики, об’єднані в потужні бандформування, представляли серйозну силу.
Бездоганна служба
Перебуваючи в ув’язненні, Геннадій Іванович не втрачав присутності духу і надії на визволення.
Він народився 5 лютого 1947 року в дагестанському селі Бабаюрт. Отримав диплом фрезерувальника в ПТУ і працював за фахом на заводі «Дагдизель».
Активного, відповідального, працьовитого комсомольця помітило партійне керівництво і запропонував йому перейти на суспільно-політичну роботу.
Без особливих роздумів Геннадій погодився. У період з 1969 по 1980 рік обіймав партійні посади секретаря Каспійського горкома ВЛКСМ, заступник завідувача відділом Дагестанського обкому ВЛКСМ, секретаря комітету комсомолу заводу «Дагдизель».
У 1980 році Шпигун став заступником завідуючого відділом організаційно-партійної роботи Дагестанського обкому КПРС.
У 1984 році відбувся ще один крутий поворот в його кар’єрі. Він прийняв пропозицію попрацювати в органах МВС СРСР та зайняв крісло заступника начальника виправно-трудових установ Дагестану. На цій посаді він проявив себе з найкращої сторони, після чого його кар’єра стрімко пішла вгору. Змінивши кілька керівних посад, він дослужився до посади заступника міністра, начальника служби по роботі з особовим складом МВС Дагестану.
Брав активну участь у Першій чеченській війні, потім керував всіма слідчими ізоляторами на території Чечні. У 1996 році Джохар Дудаєв включив Геннадія Шпигуна в «список відповідальних за чеченську трагедію» і не раз повторював, що генерал «повинен відповісти за свої дії», чим, по суті, виніс вирок Шпигуну.
З 1996 по 1998 рік Шпигун обіймав посаду експерта-консультанта відділу забезпечення управління силами і засобами у надзвичайних умовах Управління з надзвичайних ситуацій Головного штабу МВС РФ, потім був підвищений до головного інспектора, а через кілька місяців отримав призначення на посаду начальника інспекції Головного організаційно-інспекторського управління МВС РФ.
Його професіоналізм та чудові організаторські здібності були гідно оцінені державою. Геннадій Іванович отримав генеральське звання і був удостоєний ряду нагород, в числі яких — медаль «За бездоганну службу» трьох ступенів.
У 1999 році він був призначений на посаду повноважного представника МВС РФ в Ічкерії.
Хто керував операцією?
Важко уявити, яким принижень, образ і піддався тортурам викрадений генерал. За деякими відомостями, останні місяці він провів у тісній камері в панкиською ущелиною на території Грузії, де бойовики відчували себе цілком привільно. Цю версію згодом підтвердив колишній міністр оборони Грузії Тенгіз Китовани. Спочатку, коли у бойовиків жевріла надія на отримання викупу, до генерала ставилися з певним пієтетом і добре годували. Коли ж їх надії отримати долари розтанули, вони піддавали викраденого регулярним побиттю, прагнули всіляко принизити його і посадили на хліб і воду, в результаті чого нещасний стрімко втрачав сили.
Встають резонні запитання: «Хто стояв за викраденням Шпигуна? Хто керував операцією з його захоплення?» За однією з версій, викрадення генерала було скоєно за наказом Шаміля Басаєва бойовиками з банди польового командира Абдул-Маліка Межидова.
За іншою версією наказ про викрадення віддавав сепаратист Арбі Бараев.
Передбачалося, що вагому допомогу у викраденні Шпигуна чинив «бригадний генерал», глава прикордонної та митної служб Ічкерії Магомед Хатуев, у віданні якого знаходився військовий містечко в Грозному, де містилися десятки заручників.
Існувала версія, що до викрадення доклав руку і заступник міністра внутрішніх справ Ічкерії Насруди Бажиев.
Деякі джерела стверджували, що фатальну роль у долі генерала зіграв відомий Борис Березовський. Нібито він ненавидів генерала Шпигуна за те, що той чудово знав про ділових і фінансових контактах олігарха з чеченськими бойовиками. Незабаром ненависть народила в голові Березовського думка про ліквідацію Шпигуна, що і було виконано, а фінансував цю жорстоку акцію не хто інший, як сам олігарх.
В останній шлях
31 березня 2000 року в районі села Ітум-Калі місцеві жителі випадково виявили тіло заручника. За їхніми відомостями, генералу вдалося втекти, але знесилений і виснажений полоном, він замерз у лісі. Цю версію підтвердили показання взятих в полон бойовиків.
Останки генерала були піддані генетичної експертизи, яка підтвердила: знайдене тіло належить саме Шпигуну. Пізніше його впізнав рідний брат генерала.
Він вказав на такі особливі прикмети, як родима пляма на правій стороні спини, зубні протези, шрам на фаланзі пальця правої руки. Всі ці ознаки були дійсно виявлені на трупі.
Тим не менш, у перші тижні березня керівництво МВС заперечувало загибель Шпигуна і продовжувало операції з його пошуку. У ході однієї з них був звільнений племінник мера Махачкали, показав, що його якийсь час утримували в сусідньому підвалі з Геннадієм Шпигуном. В аеропорту Махачкали перед відправкою труни з тілом генерала до Москви відбулася жалобна церемонія, де були присутні голова Народного зібрання Дагестану Муху Алієв, керівництво дагестанського МВС, делегація з Бабаюртовского району.
Генерал знайшов упокоєння на Преображенському цвинтарі в Москві. В останню путь його проводжали рідні, друзі та колеги по службі.
