Трохи пилюці, трохи болотної твані

0
66

А у мене непонимашка! Я солідарна з автором задолбашки «Space Invaders». Так, кафешки оттяпывают величезний простір на тротуарі. Але не було б попиту — не було б додаток. Поки є клієнти, бажаючі є припудрені пилом страви, проблема не зникне.

І я не розумію, в чому тут кайф. Обмовлюся, я не проти з’їдання пиріжка або булочки, куплених на додачу до кави «з собою». Але, послухайте, я щоранку йду на роботу з «кафешной» вулиці. Всього 800 метрів, на яких розмістилися два театри і понад 20 «кушательных» закладів. І влітку там — столики, столики, столики… Я йду рано, коли ще немає відвідувачів і зі вчорашнього вечора двірниками ще нічого не прибрано. І, люди, я точно знаю, з чого складається пил, яку вітерець розносить по вулиці, присипаючи ваші страви!

З піску, яким рясніє місцевий грунт; з цегляної пилу з обсипаються фасадів столітніх будинків; з висохлих собачих фекалій, які розносяться підошвами не дивляться під ноги пішоходів; з висохлого… емм… вмісту шлунка переевшего вчора ввечері громадянина; з раскрошившихся під ногами чиїхось недопалків. А як вам запах з підворіть? Або ви думаєте, що в темних арочних входах у двори-колодязі тільки підлітки цілуються? На жаль, іншого російського дядька не важливо — в кущик, або на деревце, або на стіну в темному переході…

І я не розумію, що за задоволення сидіти за столом і є на міській вулиці? Це не поляна з мангалом, не лісова галявина з костерком, не дача за містом, в кінці кінців. Це місто-мільйонник. І далеко не Париж.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here