У Ростові його не чекають

0
31

а роки президентства Порошенко за Україною закріпилася образливе прізвисько — «Руїна». А в мережі ходили анекдоти типу: «Хвора відьма, кондитер-вбивця, кривавий пастор, божевільний кролик — і це не «Аліса в країні чудес», це Україна».
Країна, яку очолював засновник корпорації «Рошен» Петро Олексійович Порошенко, нагадувала той цирк, то арену жорстоких гладіаторських боїв. Трагедії і комедії постійно змінювали один одного; маразм чиновників то і справа викликав сміх, але все це відбувалося на тлі кровопролиття.

Після того, як в ході президентських виборів 2019 року перемогу здобув суперник Порошенко, актор і шоумен Володимир Зеленський, до останнього зберігалася інтрига: чи вдасться «кондитер-вбивці», задіявши адміністративний ресурс і підтримку з-за кордону, зберегти владу і перешкодити новому президенту вступити на посаду. Дійсно, можна було припустити, що з цією метою буде організована спекуляція на війні з міфічним «агресором». Особи з оточення Порошенко погрожували, зокрема, організувати нову спробу прориву через Керченську протоку: чим не привід ввести воєнний стан і таким чином продовжити агонію чинній владі?
На ділі ж для чергової провокації не вистачило ні сил, ні політичної волі. Інавгурацію Зеленського вдалося відстрочити всього лише на один день — вона була призначена не 19, а 20 травня під приводом того, що 19 травня є траурною датою — Днем пам’яті жертв політичних репресій. Цілком логічне прагнення Зеленського вступити на посаду за планом було розцінено мало не як знущання над пам’яттю цих самих жертв. У Раді пропонували іншу дату інавгурації — 28 травня, але в підсумку 20 травня, і Україна, і всі, хто стежить за подіями в цій країні, попрощалися з правлінням Порошенко.
Чим запам’ятається це правління?
Найголовніше, що цей п’ятирічний період увійде в історію, — звичайно ж, кровопролитна війна, розв’язана перемогли майданним режимом проти Донбасу і його жителів, які не погодилися з госпереворотом. Війна, що забрала життя десятків тисяч людей і сломавшая долю мільйонів.
Можна, правда, сказати, що не Порошенко почав цю злочинну війну. Дійсно, про початок так званої антитерористичної операції (АТО) оголосив 7 квітня 2014 року тодішній виконувач обов’язків президента «кривавий пастор» Олександр Турчинов. А перша бомбардування Донецька сталася 26 травня 2014 року — в той самий день, коли на Україні лише підбивалися підсумки минулих напередодні президентських виборів, тобто до набрання Порошенка на посаду.
Але не можна забувати, що саме Петро Олексійович в той час говорив, що не має наміру вести ніяких переговорів з лідерами повсталого Донбасу, що сприймає їх як «терористів», яких потрібно знищити. Він зайняв позицію, згідно з якою Україна є унітарною державою. Таким чином, не передбачалося жодних автономій ні для яких регіонів.
А найголовніше — за всі ці роки він не тільки не зупинив війну проти народних республік, але і очолював її в якості верховного головнокомандувача української армії. Саму ж війну намагався уявити як «агресію» з боку Росії. Таким чином, кривавий спектакль був спочатку заснований на брехні.
Ще один злочин режиму Порошенко носить назву «декомунізації». Боротьба з історичною спадщиною Радянського Союзу перетворилася в боротьбу проти людей, які не бажали відмовлятися від свого минулого. Символіка СРСР тепер вважається незаконною, у результаті страждають реальні люди. Щороку святкування Дня Перемоги (9 Травня) закінчується арештами людей з забороненими символами. Не злічити кількості варварськи знесених пам’ятників діячам радянської епохи. Перейменовуються міста, щоб стерти з пам’яті подвиги тих, хто боровся проти фашизму. Справа дійшла навіть до спроби перейменувати легендарний Краснодон у безлике Сорокине (на щастя, Краснодон знаходиться на території ЛНР).
Протягом цих п’яти років триває боротьба проти російської мови. Навіть йдучи, команда Порошенка протягла дискримінаційний закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». І це незважаючи на критичне ставлення до цього закону навіть з боку Європи.
Однією з головних заслуг Порошенко вважає те, що вдалося розколоти православних. Вистава з томосом, як і все інше, носив трагікомічний характер. З одного боку, смішно було спостерігати, як Петро Олексійович уявляв себе мало не священиком, втручаючись у церковні справи, бути присутніми на заходах, на яких йому було явно не місце. З іншого — важкі наслідки розколу, зіткнення навколо храмів, гоніння на УПЦ.
Декомунізація, носіння з томосом, боротьба з російською мовою — все це робилося з метою віддалити Україну від Росії. Нерозривні родинні зв’язки між росіянами та українцями, взаємозв’язок економік двох країн, безліч угод про співробітництво — всім цим команда Порошенка демонстративно нехтувала, прагнучи розірвати. Антиросійська риторика стала чільною, на ній і будувалася державна політика.
Провал
Армія, мова та віра — це ті три стовпи, на які Порошенко намагався спертися у своїй передвиборчій кампанії. Але йому не вдалося залучити виборців з допомогою цих гучних пафосних гасел. Воістину, «неправильний» народ дістався Петру Олексійовичу: виявилося, що пересічних громадян більше хвилює вміст їх холодильників. А вони неабияк спорожніли — хоча б у зв’язку з розривом економічних зв’язків з Росією. Людей набагато більше хвилювала вартість газу, ніж весь «демократичний» антиросійський пафос. Та й слова про «героїзм армії» викликали лише роздратування, враховуючи кількість втрат на донбаському фронті.
Зрештою і східні і південні, центральні і навіть західні регіони України (за винятком Львівської області) зробили свій вибір на користь кандидата, в якому виборці побачили єдину серйозну альтернативу «кривавого кондитер». Звичайно, якщо врахувати професію кандидата, що переміг, словосполучення «серйозна альтернатива» звучить своєрідно. Однак саме за коміка і проголосувала переважна більшість — лише б не голосувати за «шоколадного барона». Останньому не допоміг навіть хвалений безвиз з ЄС.
Швидше за все, саме той величезний розрив, з яким переміг Зеленський, завадив Порошенко і його команді вдатися до крайніх засобів утримання влади — ескалації війни проти Донбасу або ще однієї антиросійської провокації. Не виключено, що є й інша причина — наказ з боку кураторів з-за кордону, що відмовили збанкрутілому політику у продовженні підтримки.
У Ростові його не чекають
Так чи інакше, тепер Петру Олексійовичу, схоже, доведеться тримати відповідь за ту провокацію, яку він зробив 25 листопада 2018 року проти Росії в Керченській протоці. Цей крок не допоміг йому підняти рейтинг, ні тим більше утриматися у влади. Державне бюро розслідувань вже звинуватив екс-президента в державній зраді за цей інцидент, а в Ростові його явно не чекають. Так що, можливо, ми не зовсім прощаємося з Порошенко — він ще буде з’являтися на екранах, але вже в якості підсудного.
Автор:Олена Громова