Виховання і духовність

0
200


Уривок з книги С. Соловейчика «Педагогіка для всіх»
Давно сперечаються про авторитарний і пермиссивном вихованні. Перше тримається на підпорядкуванні авторитету: «Я кому сказав?» Пермиссивное — означає багато чого дозволяється. Але людям незрозуміло: якщо «все дозволено», звідки ж береться дисциплінуючий початок? Педагоги припрошують: будьте ласкаві до дітей, любіть їх! Батьки слухають їх, і виростають примхливі, розбещені люди. Всі хапаються за голову і кричать педагогам: «Це ви навчили! Ви дітей зіпсували!»
А справа в тому, що результат виховання залежить не від твердості або м’якості, і не від однієї лише любові, і не від того, балують дітей або не балують, і не від того, їм дають чи не всі, — він залежить лише від духовності оточуючих людей.
Коли ми говоримо «дух», «духовність», ми, самі того чітко не розуміючи, говоримо про великому людському прагненні до нескінченного — до правди, добра і краси. Цим прагненням, цим духом, що живе в людях, створене все прекрасне на землі — їм міста будуються, їм подвиги здійснюються. Дух — справжня основа всього найкращого, що є в людині.
Саме духовність, це невидиме, але цілком реальне і певне явище, вносить зміцнюючий, що дисциплінує момент, який не дозволяє людині поступати погано, хоча йому і все дозволено. Тільки духовність, не пригнічуючи волі дитини, не змушуючи його боротися з собою, підпорядковувати собі — себе, робить його дисциплінованим, доброю людиною, людиною обов’язку.
Де високий дух, там можна все, і все піде на користь; де панують одні лише кінцеві бажання, там дитині все на шкоду: і пісня, і ласка, і тягаючи. Там всяке спілкування з дитиною небезпечно для нього, і чим більше дорослі займаються їм, тим гірше результат. Вчителі пишуть батькам у дитячих щоденниках: «Прийміть заходи!» Але в інших випадках, якщо бути чесними, треба б писати: «Ваш син погано вчиться й заважає класу. Залиште його в спокої! Не підходьте до нього!»
У матері нещастя, виріс син дармоїд. Вона побивається: «Я винна, я ні в чому йому не відмовляла!» Вона купувала дитині дорогі іграшки і красиву одяг, «все йому давала, чого тільки попросить». І все шкодують маму, кажуть: «Вірно… Занадто ми на них витрачаємо! Я свій перший костюм…» — і так далі.
Але все, що можна оцінити, виміряти в рублях, годинах, квадратних метрах або інших одиницях, все це, бути може, і важливо для розвитку розуму і п’яти почуттів дитини, але до виховання, тобто до розвитку духу, відношення не має. Дух — це нескінченне, не вимірний ні в яких одиницях. Коли ми пояснюємо погана поведінка дорослого сина тим, що ми сильно на нього витрачалися, ми трохи схожі на людей, охоче сознающихся в невеликій вини, щоб приховати серйозну. Наша справжня провина перед дітьми — в полудуховном, у бездуховному ставлення до них. Звичайно, легше зізнатися в матеріальній марнотратства, ніж в духовній скнарості.
На всі випадки життя ми вимагаємо наукових рекомендацій! Але якщо комусь потрібна рекомендація, як по науці витирати ніс дитині, то ось вона: з наукової точки зору духовна людина може витирати дитині ніс як йому заманеться, а бездуховна — не підходь до маленького. Нехай ходить з мокрим носом.
Немає духу — нічого не зробиш, ні на один педагогічний питання правдиво не відповіси. Так адже і всіх питань про дітей не безліч, як нам здається, а всього лише три: як виховати прагнення до правди, тобто совісність; як виховати прагнення до добра, то є любов до людей; і як виховати прагнення до красивого у вчинках і в мистецтві.
Питаю: а як же бути тим батькам, у яких немає цих прагнень до високого? Як їм виховувати дітей?
Відповідь звучить жахливо, я розумію, але треба бути чесними… ніяк! Що б такі люди не робили, у них нічого не вийде, діти будуть ставати все гірше і гірше, і єдиний порятунок — якісь інші вихователі. Виховання дітей — це зміцнення духу духом, а іншого виховання просто немає, ні хорошого, ні поганого. Так виходить, а так — не виходить, от і все.