ВМС Ірану та їх можливості протистояти АУГ США

0
37

У коментарях до статті, присвяченій можливого протистояння ВПС Ірану і АУГ ВМС США, очолюваної авіаносцем «Авраам Лінкольн», неодноразово висловлювалися претензії, що автор не врахував у своїх розкладках впливу, який міг би надати іранський флот. Що ж, давайте розглянемо, що з себе представляють ВМС Ірану.
Підводні сили
ДЕПЧ проекту 877ЭКМ – 3 од.

У зв’язку з відсутністю скільки-то якісної фото ДЕПЧ ВМС Ірану — вітчизняний «Дмитров», єдиний представник проекту 877ЭКМ в ВМФ РФ
Основу підводних сил, як, власне, і ВМС Ірану в цілому, становлять три дизельних підводних човни російської будівлі проекту 877ЭКМ. «Tareg», «Noor» і «Yunes» увійшли в дію в 1991, 1992 і 1996 рр. відповідно. Цікаво, що «Tareg» і «Noor» були закладені в 1991 р.
Нагадаємо їх основні ТТХ. Водотоннажність надводне/підводне 2 300 і 3 040 (3 076?) т. відповідно. Швидкість ходу, надводного і підводного становить 10 і 17 уз (за іншими даними – 19 уз). Дальність ходу в підводному положенні на акумуляторах, при швидкості 3 сайту – 400 миль, під РДП на швидкості 7 уз з додатковим запасом палива – до 6 000 миль. Робоча глибина занурення – 240 м, за іншими даними — все-таки 250 м, максимальна – 300 м. Автономність – 45 діб. Озброєння – 6 носових 533-мм торпедних апаратів, 18 торпед або 24 міни.
На що здатні ці кораблі? На жаль, однозначної відповіді на це питання дати неможливо.
Безумовно, три технічно справні ДЕПЧ проекту 877ЭКМ з підготовленими екіпажами і сучасними торпедами являють собою надзвичайно грізну силу в морському бою. Співвідношення малошумности і дальності виявлення штатним ДАК дає їм можливість засікти і атакувати переважна більшість бойових кораблів світу, залишаючись при цьому невиявленими до самого початку атаки. По всій видимості, з цієї точки зору човнів цього проекту на рівних можуть протистояти хіба що найбільш вдалі іноземні ДЕПЧ, а перевершують їх тільки АПЛ 4-го покоління.
З іншого боку, можна сміливо стверджувати, що іранські ВМС не отримували на озброєння сучасні російські торпеди. Також вкрай сумнівно, що іранські підводні кораблі обладнані скільки-небудь ефективними пастками-імітаторами – наскільки відомо автору, в 90-х роках 20-го століття наш флот такими просто не мав, а значить, не міг продати їх Ірану. Все це в значній мірі скорочує бойовий потенціал іранських 877ЭКМ.
Але найголовніше — на жаль, немає достовірних даних про технічний стан іранських кораблів цього проекту. ДЕПЧ були передані Ірану в 90-х роках минулого століття, їх вік сягає 23, 27 і 28 років. У той же час незрозуміло, наскільки кораблебудівні потужності Ірану в змозі забезпечувати цим кораблям необхідні види ремонтів. За деякими даними, з 3 ДЕПЧ проекту 877ЭКМ станом на 2014 р. справна тільки одна, але це може бути і неправдою. Відомо лише, що в 2012 р. Іран успішно завершив капітальний ремонт «Tareg», причому було замінено близько 18 тисяч різних компонентів, включаючи безэховое покриття, деякі елементи двигунів, гребні гвинти і сонари. Скільки часу знадобилося Ірану на здійснення цього ремонту, отримали після цього такий же ремонт дві інші ДЕПЧ – на жаль, невідомо. Можна припустити, що дві інші човни дійсно потребують ремонту, а якщо б іранці привели в порядок ще одну або обидві, то обов’язково розтрубили б про такий перемозі свого ВПК в ЗМІ. Можливо, «Noor» і «Yunes» потрапляють в категорію «обмежено придатні», тобто вони, ймовірно, здатні вийти в море і спробувати вирішити бойові завдання, але мають обмеження щодо технічного стану устаткування.
Втім, є й інша точка зору. В інтернет-публікаціях потрапляло думка про те, що проблеми з технічним станом ДЕПЧ проекту 877ЭКМ виникли на початку 2000-х, а до 2011 р були успішно подолані. На чому базується така впевненість, абсолютно незрозуміло.
І, нарешті, викликає великі питання професіоналізм іранських підводників. Сучасна підводна війна – це дуже складний вид бойових дій, а сучасна підводний човен – справжній «гладіатор глибин», здатний битися навіть з переважаючими силами противника в найскладніших умовах. Але — лише за умови високої кваліфікації його командира та екіпажу, і не зовсім зрозуміло, звідки ця кваліфікація могла б взятися у моряків Ірану.
Таким чином, оцінка бойового потенціалу ДЕПЧ проекту 877ЭКМ іранських ВМС вкрай утруднена. Безумовно, 3 кораблі цього типу, з кваліфікованими екіпажами здатні за певної дещиці удачі, завдати колосальної шкоди ВМС США, аж до виведення з ладу (і навіть страшно сказати – знищення) авіаносця «Авраам Лінкольн». Але немає ніякої впевненості в тому, що у Ірану таких човнів три, а не одна і що іранські моряки володіють достатнім умінням для ефективного застосування такої складної системи зброї.
ДЕПЧ проекту «Ghadir» (або «AL Ghadir») – 19 + 4 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Дані про ТТХ цих субмарин дуже уривчасті. Їх водотоннажність по всій видимості може досягати 120 т., надводна швидкість – до 11 уз., а озброєння складають 2*533-мм торпедних апарати.
Власне кажучи, надзвичайно складно розмірковувати про ці ДЕПЧ як про бойових кораблях. Перший же погляд на них викликає єдине питання: як взагалі Іран докотився до такого життя? А скринька відкривається просто – після того, як Російська Федерація на численні прохання наших американських друзів (ну, ми ж друзі, правда?) припинила поставки ДЕПЧ Ірану, йому довелося якось викручуватися, при тому що західні технології були для нього недоступні. За деякими даними, Іран, тверезо оцінивши свої кораблебудівні можливості, змушений був переймати досвід такої «просунутої» у військово-морських технологіях країні, якою є КНДР.
Іран вів торговельні операції з Північною Кореєю, але в якийсь момент у останньої не виявилося грошей для того, щоб сплатити свої борги. Тоді керівництво КНДР запропонувало в оплату боргу 4 міні-субмарини типу Yogo, мають всього 90 т. водотоннажності і 2*533-мм торпедних апарати, а також технології їх виготовлення. Іран погодився. Надалі, в доповнення до 4 отриманим човнам, іранці побудували ще 19 аналогічних кораблів проекту «Ghadir». Останні відрізнялися від своїх північнокорейських прототипів декілька збільшеним водотоннажністю, використанням іранських комплектуючих, що могло призвести до значних змін конструкції. Однак дуже сумнівно, щоб всі ці зміни могли скільки-то серйозно підвищити бойовий потенціал даного типу субмарин.
ДЕПЧ проекту «Nahang» – 2 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Це другий тип ДЕПЧ виробництва Ірану. ТТХ корабля такі – водотоннажність надводне/підводне 350/400 т., швидкість невідома, а озброєна вона… Ось тут є невеличка загадка. Є думка, що основним завданням для човнів цього типу є забезпечення дії іранського спецназу, а торпедное озброєння носить допоміжний характер і являє собою зовнішні контейнери, прикріплені до корпусу човна. Таким чином, найімовірніше, цей тип човнів призначений не для морського бою, а для спецоперацій.
ДЕПЧ проекту «Fateh» – 1 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Третій тип іранських ПЛ, і перша човен Ірану, дійсно нагадує бойовий корабель. Водотоннажність надводне/підводне 527/593 т, швидкість надводного/підводного ходу 11 і 14 уз., глибина занурення – до 200-250 м, автономність – до 35 діб. Озброєння– 4*533-мм торпедних апарату, боєкомплект – 6 торпед або 8 хв.
«Fateh» являє собою спробу Ірану створити повноцінний бойовий підводний корабель для вирішення всього спектру завдань, що ставляться перед ДЕПЧ. На «Fateh» в носовій частині корпусу встановлений ДАК власної розробки – у той же час відзначається, що, в зв’язку з загальним рівнем іранської науки навряд чи він набагато перевершує рівень радянських і американських підводних човнів 60-х років. Якщо взагалі перевищує цей рівень. Та то ж, певно, слід сказати про малошумности човни.
Також на озброєнні ВМС Ірану є одна човен незрозумілого для автора типу «Al-Sabehat». Достовірно лише те, що вона також відноситься до класу міні-субмарин, а можливо, що не «міні», а «мікро» — у деяких джерелах вказується водотоннажність трохи більше 10 тонн!
Що до озброєння іранських ПЛ, то тут все досить цікаво. Відомо, що Іран освоїв виробництво мінімум двох 533-мм торпед і такої ж кількості 334-мм торпед. Що до 533-мм боєприпасів, то не виключено, що іранські боєприпаси є аналогом радянської протичовнової торпеди ТЭСТ-71 або її більш «просунутої» модифікації ТЭСТ-71МЭ-НК, здатної застосовуватися також і по надводним кораблям.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Безумовно, на сьогоднішній день це застарілий боєприпас, знятий з озброєння ВМФ РФ, але все ж ТЭСТ-71 являє собою телеуправляемую торпеду з дальністю ходу до 20 км, і в умілих руках все ще може представляти чималу небезпеку.
Другим типом 533-мм торпеди може бути аналог 53-65КЭ – простого, дешевого, але досить ефективного боєприпасу.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Ця торпеда не має телекерування, а наводиться на ціль за допомогою акустичної ДБН, здатної наводитися за кильватерному сліду корабля-цілі і призначена для ураження надводних кораблів. Її швидкість досягає 45 уз, дальність ходу – 18-22 км
А ще дуже схоже, що Іран зумів освоїти випуск аналога вітчизняної «суперторпеды» «Шквал». Вітчизняний боєприпаси цього типу рухається зі швидкістю 202,5 уз. (375 км/год) на відстань 7-13 кілометрів в залежності від модифікації. Іранці в 2014 р. повідомили, що на озброєнні кораблів їх ВМС є торпеда зі швидкістю 320 км/год. Очевидно, що подібні технології за межами можливостей Ірану, і, швидше за все, вони просто відтворили експортний варіант нашого «суперторпеды» «Шквал-Е».
Цікаво, що ряд джерел стверджує про здібності іранських ПЛ застосовувати ПКР З-802. Підтвердити або спростувати цю тезу автор не може.
Надводні кораблі
Фрегати типу «Alvand» — 3 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Водотоннажність стандартне – 1 100 т, швидкість ходу – 39 уз, вооружение2*2 ПКР З-802, 1*3 ЗУР «Сі Кет» (боєкомплект 10 ЗУР), 1*114-мм, 1*2 35-мм і 3*1 20-мм автомата «Ерлікон», 2*1 12,7-мм кулемета, 305-мм бомбомет «Лімбо».
На думку автора статті, назву «фрегат» цими кораблями зовсім не заслужено, оскільки по суті вони представляють собою швидкохідні корвети, чиї бойові якості значно знижуються відсутністю палубного вертольота. Якого, з іншого боку, було б досить важко «посадити» на корабель лише в 1 000 т водотоннажністю.
З озброєння варто відзначити лише 4 китайських ПКР З-802 з дальністю стрільби до 120 км. до ППО, то ЗРК «Сі Кет» показав себе абсолютно недолугим засобом під час Фолклендського конфлікту. З 80 випущених ракет – одне можливе попадання, і адже англійці воювали не проти ВВС першокласної держави, а лише проти аргентинської авіації з її свободнопадающими бомбами. Про «Эрликоны», ясна річ, і говорити не доводиться, мабуть, кращий засіб ППО – це 114-мм гармата, яка, втім, також ніяк не зарекомендувала себе при Фолклендах. Противолодочное озброєння недостатньо навіть за мірками Другої світової війни.
Корвети типу «Moudge» — 2 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Стандартна водотоннажність – 1 420-1 500 т., максимальна швидкість – 30 пут. Озброєння – 4 ПКР З-802 (точніше, його іранської копії), 2 пускові установки ЗУР Mehrab (копія SM-1), 2х3 324-мм торпедних апарати, 76-мм АУ Fajr 27 (копія італійської Oto Melara 76/62 Compact), 40-мм АУ Fath (копія Bofors L/70) та 2 легкі одноствольні 23-мм установки, вертоліт.
Взагалі кажучи, правильніше було б назвати серію цих кораблів типу «Jamaran», за іменування головного корвета. Являють собою проект, створений на основі побудованих в Англії фрегатів типу «Alvand». Втім, іранці дуже творчо переробили останній – помітно посилення ППО і ПЛО корабля, і в цілому корвети типу «Moudge» являють собою цілком збалансовані і якісні бойові кораблі. Один з них очолює Каспійську флотилію.
Ракетні катери типу «Kaman» — 10 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Водотоннажність стандартне/повне – 249/275 т., максимальна швидкість – 34,5 уз., дальність ходу – 700 миль на 33 уз. або 2 300 миль на 15 уз. озброєння 2*2 ПКР З-802, 1*1 76-мм «ОТО Мелара», 1*1 40-мм «Бофорс».
Катери, побудовані у Франції за проектом «La Combattante II» у 1975-78 рр. Спочатку озброювалися ПКР «Гарпун», вже в Ірані перевооружены на С-802.
Ракетні катери типу «Sina» — 4 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Іранська копія типу «Kaman», швидкість збільшена до 36 уз., на деяких кораблях кількість ПУ ПКР скорочено до двох. Всі вони служать в Каспійському морі.
Ракетні катери типу «Hudong» — 10 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Водотоннажність стандартне/повне 175/205 т, швидкість 35 уз., озброєння 4*1 ПКР З-802 2*2 30-мм АК-230, 1*2 23-мм автомат. Придбані Іраном в Китаї.
Ракетні катери на повітряній подушці ВН7 «Веллінгтон» — 4 од.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Вага – 60 т, швидкість – до 58 уз., озброєння – 2*2 ПКР З-802., придбані у Великобританії.
Малі патрульні і ракетні катери являють собою надзвичайно строкате збіговисько різних катерів, водотоннажністю від 14 до 98 т., в які примудрилися затесатися навіть деяку кількість экранопланов та катерів на повітряній подушці. Дані про цих корабликах вкрай суперечливі і недостовірні: достатньо вказати, що деякі джерела на повному серйозі стверджують, що патрульні екраноплани «Bavar-2»
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Здатні нести протикорабельні ракети С-802!
Спробувавши зібрати воєдино розрізнені дані, автор приходить до висновку, що на озброєнні Ірану є як мінімум 18 водоизмещающих корабликів, несучих ПКР, причому, найімовірніше, всі вони озброюються C-701 Kowsar, вага якої становить 105 кг, дальність польоту – 15 км, швидкість – 0,85 М, вага бойової частини – 29 кг. ПКР оснащена телевізійної ДБН.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
При цьому 10 катерів з вищевказаних несуть також і 2 324-мм торпеди. Крім цього є 9 катерів, збройних РСЗВ, 48 артилерійських катерів, збройних 40-50-мм артилерією і кулеметами, а також 10 торпедних катерів, збройних парою 533-мм торпед. Також є 92 патрульних экраноплана, не мають озброєння, і 3 «пірнаючих» катери, збройних 324-мм торпедами і здатні занурюватися під воду перед атакою.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Насправді, дані про москитном флот Ірану вкрай суперечливі. Додаткову плутанину вносить те, що, крім ВМС Ірану власні бойові катери має КВІР (Корпус Вартових Ісламської Революції), в результаті чого дуже легко упустити якісь катери, або ж навпаки, порахувати їх двічі. Так, наприклад, є відомості, що, крім усього вищесказаного, флот Ірану має також 74 малими катерами «Peykaap», мають водотоннажність менше 15 т і збройних 2 ПКР C-701 Kowsar і 2 324-мм торпедами. Не всі катери знаходяться в боєздатному стані.
Крім всього вищесказаного, ВМС Ірану мають чотири танкодесантными кораблями «Хенган» англійської споруди, трьома десантними кораблями «Іран Хормуз-24»; трьома малими десантними «Іран Хормуз-21», двома малими десантними «Фоук» (MIG-S-3700), а також шістьма десантними катерами на повітряній подушці «Веллінгтон» (ВН-7) і «Юніс-6» (усі виділені в резерв флоту). Мінно-тральні сили представлені трьома тральщиками, а також допоміжними суднами. Допоміжний флот налічує 7 танкерів, 6 суден постачання, 12 допоміжних та 1 навчальний судно.
Морська авіація
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Патрульний літак F-27
Включає в себе:
19 літаків, у тому числі: Do-228 – 5 од., P-3F «Оріон» -3 од., «Фалкон» 20Е – 3 од., «Рокуел Турбо Командер» – 4 од., F-27 «Френдшип» – 4 од.;
30 вертольотів: RH-53D «Сі Стэльен» – 3 од., SH-3D «Сі Кінг» – 10 од., АВ-212 – 10 од., АВ-205А – 5 од., АВ-206В «Джет Рейнджер» – 2 од.
Берегова оборона
Є дві бригади, збройних пусковими установок ПКР Н Y-2 «Силкуорм» (CSSC-3 «Сирикер»), кожна з яких має на озброєнні чотири ПУ (від 100 до 300 ракет)
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
і таке ж кількість бригад, збройних ПУ ПКР З-802 (від 60 до 100 ракет).
Отже, ми перерахували списковий склад ВМС Ірану. Але на що вони насправді здатні?
Завдання, які ставить Іран перед своїми ВМС
Як і будь-яка держава, яка себе поважає, Іран має військову доктрину, згідно з якою ВМС ставиться в обов’язок рішення наступних завдань:
Завоювання панування в акваторії Перської та Оманської заток і Каспійського моря шляхом знищення кораблів і авіації супротивника і порушення його комунікацій;
Оборона територіальних вод і морського узбережжя Ірану, в тому числі важливих адміністративно-політичних центрів півдня країни, економічних районів, нафтопромислів, військово-морських баз, портів і островів;
Підтримка сухопутних і військово-повітряних сил на приморських напрямках;
Проведення морських десантних операцій і боротьба з морськими десантами противника;
Ведення безперервної розвідки на морі.
Таким чином, ми бачимо, що Іран навіть концептуально не замахується на панування в Аравійському морі, тут все його «амбіції» обмежуються лише обороною узбережжя. Але ось в Перській і Оманській затоках Іран бажає панувати. Наскільки це реально?
Досвід війни з Іраком 1980-1988 рр. і знаменита «танкерна війна» показали, що в боротьбі з арабськими країнами основний упор буде робитися не на діях «флот проти флоту», а на переривання транспортних комунікацій ворога. За всі 8 років протистояння іранські ВМС втратили тільки 5 з наявних у нього 132 кораблів і катерів, Ірак – 16 94. А ось в результаті боротьби з судноплавством на деякий час рух танкерів в Перській затоці було фактично паралізовано.
В цілому, мабуть, можна говорити, що саме досвід «танкерної війни» визначив стратегію розвитку ВМС Ірану. Не забираючись глибоко в аналіз воєнних років зазначимо, що протикорабельні ракети показали обмежену ефективність – танкери були занадто великі, щоб потопити їх одним або кількома порівняно легкими ПКР. Підрив на мінах теж не завжди наводив великий танкер до загибелі, але все ж підводне зброя виявилася більш грізним. Крім того, мінна загроза виявилася вагомішою, ніж можливі атаки ракетних та артилерійських катерів – коли Іран приступив до мінним постановкам, до прибуття мінно-тральних сил судноплавство було фактично паралізовано.
В результаті Іран приділив дуже багато уваги торпедному зброї. Адже що, по суті, являють собою ті ж ПЛ типу «Ghadir»? Навіть ПЛ типу «Малютка» часів Другої світової війни і мали вдвічі, або майже вдвічі великою водотоннажністю, адже вони зарекомендували себе як дуже обмежено боєздатні кораблі. ПО всій видимості, основним засобом спостереження для «Ghadir» є перископ, хоча можливо припустити наявність якоїсь примітивної гідроакустичної системи, чи на рівні ПЛ все тієї ж Другої світової війни. Іншими словами, «Ghadir» — це не засіб морського бою, а, по суті, пересувна мінна банку, завдання якої – дійти до одного з транспортних коридорів Перської або Оманської заток і там очікувати появи танкерів. Виявивши, зануритися і здійснити торпедну атаку.
Що ж до надводних сил Ірану, то вони також мають яскраво виражений «москітний» характер: виключаючи з розрахунку кораблів Каспійської флотилії ВМС Ірану мають 4 корвета (три з яких помилково названі фрегатами) і 20 торпедних катерів, 10 з яких мають вік понад 40 років, а ще 10 по конструкції є старими добрими радянськими РКА проекту 205. Цього, загалом, достатньо для протидії флоту будь арабської держави, особливо з урахуванням підтримки численної авіації Ірану.
Вся інша «дрібнота» водотоннажністю до 100 т також представляє собою яскраво виражену «антитанкерное» засіб, малопридатне в морському бою. Цікаво масове відродження в іранських ВМС настільки міцно забутого класу кораблів, яким є торпедний катер. Такі катери ніяк не можуть протистояти сучасним бойовим кораблям, але вельми корисні в справі знищення цивільного судноплавства. Те ж стосується берегових ракетних комплексів – максимальна дальність З-802 у 120 км робить їх дуже грізною зброєю заборони судноплавства – не будемо забувати, що Ормузську протоку в самій вузькій частині має всього 54 км і може прострілюватись іранськими наземними комплексами наскрізь. Також подібні ПКР дуже корисні у відбитті атак ворожих легких сил на військово-морські бази та інші важливі об’єкти іранського узбережжя. Але при всьому при цьому їх дальності абсолютно недостатньо для протидії сучасним бойовим кораблям, які бажають, наприклад, обстріляти територію Ірану далекобійними крилатими ракетами.
Можуть представляти ВМС Ірану небезпеку для американської АУГ?
На це питання слід дати однозначну відповідь – так, можуть. Але тут є нюанси.
Ступінь небезпеки, яку може створити для АУГ іранський флот, безпосередньо залежить від того, наскільки розумно буде діяти американський адмірал. Якщо він ще до початку військових дій, поведе свої кораблі вглиб Оманської, або, що ще гірше, Перської затоки, то там, користуючись відсутністю бойових дій, іранський флот зможе контролювати переміщення АУГ, розгорнути власні, нехай слабкі і технічно недосконалі, але численні сили, розставити мінні загородження і «Ghadir» на можливих шляхах прямування американських кораблів. І нанести зосереджений удар в самому початку бойових дій, всіма силами флоту і ВМС – подібний удар, мабуть, здатний буде при удачі знищити не тільки АУГ, але і АУС, тобто з’єднання з двох АУГ.
ВМС Ирана и их возможности противостоять АУГ США вмф,оружие
Але якщо американський адмірал не полізе в мишоловку заток, а почне бойові дії, перебуваючи в Аравійському морі, то протистояти його кораблям там зможуть тільки підводні човни проекту 877ЭКМ і, можливо, одна ДЕПЧ «Fateh», хоча можливості останньої автор нікому не рекомендував би переоцінювати.
Так от, насправді загроза, яку для АУГ можуть створити 3 наших експортних «Палтуса», дуже велика. Згадаймо, що в тому ж Фолклендському конфлікті ескадра англійців, складена, по суті, з протичовнових кораблів, не змогла перешкодити діям однієї-єдиної ДЕПЧ Аргентини «Сан-Луїс» і остання мінімум двічі виходила в атаку на британські кораблі – причому після першої її виявили і переслідували фрегатами і вертольотами, але нічого не домоглися, а в другому випадку навіть не виявили факт атаки.
Але потрібно розуміти, що ступінь цієї загрози прямо пропорційна технічного стану іранських ДЕПЧ проекту 877ЭКМ і якості підготовки його екіпажів. На жаль, і в тому і в іншому є обґрунтовані сумніви.
У той же час, якщо американцям вдасться нейтралізувати загрозу ДЕПЧ, то подальший штурм заток для їх авіаносних сил не становить великої праці. І Оманську, і Перська затоки не глубоководны, і всі міні-субмарини Ірану легко виявити за допомогою апаратури, наявної на вертольотах-тральщики ВМС США – а потім знищити. Те ж стосується москитного флоту – у американців не буде складнощів, щоб відстежити його в місцях базування і на бойовому патрулюванні, якщо вони не будуть відчувати цейтноту часу. Іншими словами, якщо американці не кинуться стрімголов в Перську затоку, а почнуть планомірну облогу-знищення іранських ВМС, то за кілька діб вони зведуть його до пренебрежимо-малою величиною. А там вже можна буде входити в затоки.
Також потрібно розуміти, що іранська морська авіація, по суті, є тільки патрульної і протичовнової, ні винищувачів, ні ударних літаків в ній не числиться. А матеріальна частина і рівень підготовки пілотів винищувачів ВПС не дозволить іранцям протистояти американським пілотам в повітрі. Коли автор вивчав можливості іранських ВПС, він відводив іранським винищувачам роль «жертовної пішаки». Протистояти палубної авіації вона не може, але створює загрозу, на яку не можна не реагувати, і відверне на себе винищувачі ВМС США, прокладаючи таким чином дорогу іранським літакам-ракетоносцам. Відповідно, не варто плекати надій на те, що іранські ВПС зуміють прикрити свій «москітний» флот від ударів з повітря навіть у тому випадку, якщо вони зосередяться на вирішенні цього завдання. А в іранських ВПС у разі початку військових дій буде безліч інших завдань.
Автор:Андрій з ЧелябинскаСтатьи з цієї серії:ВПС Ірану проти американської АУГ. Які шанси?

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here