Впізнав себе і багатьох

0
27

Не одну мене дратують обдаровані жартівники, як я подивлюся. Дозвольте пояснити вам процес розвитку таких товаришів.

Все дитинство дитина дивиться, як тато каже мамі відверті гидоти або робить підлості, а потім відмазується чарівної фразою: «Ну я жартую!»

У п’ять-шість років, іноді раніше, починає діставати домашнім тваринам — дитина навмисно тягає тварин за вуса, різко смикає за хвіст, мучить. А батьки розчулюються: дитятко жартує, дитятко грає!

В школі таке дитятко частенько стає задиракою, тато схвалює: «Ну а че, ти сильний, роби, що хочеш! Вони слабкі, самі винні!» — і дитина йде жартувати в школі. Образливі підколи людини, якого дитина вважав слабким, можуть перерости в навмисне членоушкодження і знущання, аж до побоїв. Коли викликають батьків, батько тріпає сяюче чадо і пояснює: «А що такого, він же жартує, що у вас немає почуття гумору?» І сам малолітній нехлюй — або разгильдяйка, у дівчаток «жарти» жорсткіше, а в попу їм дмуть ще більше — аж сяє від щастя.

Після школи ці ж хлопці по приколу будуть споювати людини, який багато не п’є, методом доливання алкоголю; будуть придумувати «бабоукладчики» і «щоб я йому привабливішою була», вважати себе іронічними правдорубами, виправдовують будь-яку сказану грубість або жорстокість горезвісним «я ж жартую», вважати себе душею компанії за черговий «чіткий прикольчик». Що характерно, відшкодовувати збитки за зіпсовані їх почуттям гумору речі вони не будуть — самдураквиноват, що купився, я ні при чому! Про вибачення і говорити не буду. В їх очах «це жарт» — кодова фраза, яка дає їм індульгенцію. Вони з дитинства на це надивилися.

Дізналися себе? Ну чого ви гніваєтесь, я ж жартую!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here