Я б таке не змогла пробачити

0
14

[b]днями зустрілася з приятелькою Катею, з якої колись разом прийшли на завод. Наші шляхи давно розійшлися, але іноді ми з нею зустрічаємося з тих чи інших приводів.
Почуте під час останньої зустрічі повалило мене в шок.

Фото з інету
Катя була так і залишилася стрункою красунею з величезними карими, як вишні, очі.
Років 25 вийшла з величезної любові за хлопця з нашого ж заводу. Він був її старша років на шість і особливою красою не відрізнявся. Плюс мав складний характер, як казала колись моя тітонька — кручений. Але чомусь Катю він зачепив.
Ми дружно і весело відгуляли весілля, через рік так само дружно відзначали в гуртожитку народження їх сина. Спогади досі такі, що не всім і розкажеш, але щаз не про це.
А про те, що Катя з чоловіком жили в заводському гуртожитку, так як обидва були не мінчанами, а наїхали.
Так як чоловік її був старший, то на черзі на квартиру він стояв раніше, тому від своєї черги Катя відмовилася. Це було ще в ті часи, коли квартири роздавали безкоштовно. Зараз важко в таке повірити, але з пісні слова не викинеш.
Коли синові було 11 років, у них народилася дочка, а завод виділив їм в гуртожитку цілий блок — тобто дві кімнати.
Найбільшою мрією Каті, ясна річ, було одержати свою квартиру.
І ось якось перед новим роком чоловіка викликали в профком і запропонували позачергово двокімнатну квартиру. Хтось там відмовився, у кого-то там змінилися сімейні обставини, а профкому справи треба закривати, коротше, забирай квартиру і з новим роком!
Але катін чоловік від квартири відмовився, бо вони стояли на трикімнатну.
Катя вила в кутку всі новорічні свята, а даремно. Вити довелося пізніше, бо з нового року безкоштовні квартири скасували.
Загалом, коли доньці було 11 років, а син закінчив інститут, вони в’їхали, нарешті, у свою трикімнатну квартиру.
А рівно через місяць чоловік оголосив, що квартиру треба розміняти, бо у нього є інша, він хоче собі з новою пасією квартиру, тому що стояв на черзі все життя, а життя у нього тільки почалася, тому однокімнатну квартиру дорослому синові, однокімнатну квартиру йому, а тобі, Катя, з донькою кімнату в комуналці купимо і ти ще скажи спасибі за такий розклад.
Не буду розповідати, що пережила Катя і зрада, і розбиті мрії і взагалі де були мої очі, плакала вона у мене на плечі.
Але тут несподівано сказав своє «ні» син. Я згоди не дам на розмін, сказав він батькові, у тебе своя мрія, у матері своя. Буду захищати матір, якщо буде потрібно, сказав, навіть кулаками, так що не лізь.
І катін чоловік пішов з молодою дружиною на квартиру, але ключі від нової трикімнатної собі залишив, періодично приходячи то поїсти, то забрати що, в будь-який час доби — а що, моя квартира, що хочу, те і роблю.
Але це ще не кінець історії.
Півроку тому з’ясувалося, що у катриному чоловіка знайшли невиліковне захворювання.
І вгадайте з одного разу, хто доглядав за ним до останнього дня?
Нещодавно ми з нею зустрічалися. Вона плакала у мене на плечі і казала — як я тепер без нього, адже я так його і не розлюбила.
І чесно кажучи, я її не розумію.