Німецький граф Шулленбург почав створювати розвідувальну мережу Німеччини в Росії ще до Першої світової війни. Її центр знаходився у Грузії. Мета німецької розвідки і грузинських націоналістів тоді збігалася – незалежна Грузія під протекторатом Німеччини.
посол Німеччини в СРСР Шулленбург разом з комісаром закордонних справ В’ячеславом Молотовим
У 1934 році Шулленбург стає послом нацистської Німеччини в СРСР, і під його керівництвом сплячі осередки німецької розвідки в Грузії запрацювали знову. Так виглядає версія про німецьких шпигунів у СРСР від генерал-полковника КДБ Івана Маркелова.
Працювала мережа німецької розвідки в довоєнному СРСР і під час війни?
«Історію пишуть переможці, а тому у радянських літописців не прийнято згадувати німецьких шпигунів, які працювали в тилу в Червоній Армії. А такі розвідники були, причому навіть в Генштабі РСЧА, а також знаменита мережа «Макс». Після закінчення війни американці їх перекинули до себе, ділитися досвідом з ЦРУ».
Ще одна версія на цю тему викладена генерал-майором КДБ В’ячеславом Широниным у книзі «КДБ – ЦРУ – Таємні пружини перебудови» (вид-во «Яуза», 1997 рік).
Генерал-полковник Іван Олексійович Маркелов очолював Друге головне управління КДБ СРСР (він прийшов у НКВС по «бериевскому заклику» в 1938 році; на службі в КДБ до 1989 року). Саме на роки його роботи в органах КДБ падають самі гучні викриття агентів іноземних спецслужб.
«Розуміючи, що часу в нього залишилося небагато, він намагався детально присвячувати мене в свої багаторічні спостереження. У той період я працював у його главку – в аналітичному підрозділі. Зокрема, Маркелов розповідав, як була влаштована частина розвідувальної мережі Німеччини в довоєнному СРСР:
«Традиційні форми і методи німецької розвідки треба вивчати на прикладі графа Шулленбурга. Того самого посла Німеччини в Москві, який 22 червня 1941 року оголосив про початок війни проти СРСР. Він прибув в СРСР під дахом посла в 1934 році. Фрідріх Вернер фон дер Шулленбург був найбільш великим і досвідченим німецьким розвідником – спеціалістом по Закавказзю. Нагороджений залізним хрестом 1 ступеня за участь ще в Першій світовій війні.
Царській контррозвідці, що здійснювала стеження за Шулленбургом, на початку 1914 року вдалося вилучити у нього записну книжку з прізвищами німців, а також деяких грузин і вірменів. Це виявився список агентів, який згодом повністю збігся зі списком осіб, викритих радянською контррозвідкою в шпигунстві на користь нацистської Німеччини. Іншими словами, агентура Шулленбурга була дуже глибокою, законспірованою, вона пережила революції і в Росії, і в Німеччині, але продовжувала справно обслуговувати свого шефа. Агенти Шулленбурга відрізнялися хорошою виучкою і відданістю німецькій розвідці.
Другий зліва – Іван Маркелов, 1938 рік
Сам Шулленбург прибув в якості віце-консула в місто Тифліс в 1911 році. Добре вивчивши Закавказзі і зав’язавши великі зв’язки у великосвітських грузино-вірменських колах, він приступив до розвідувальної роботи. Шулленбург спочатку організував резидентури з числа німців, які влаштувалися в Закавказзі в німецьких колоніях. На їх базі були створені групи «Німецького флотського союзу» і «Всенемецкого союзу». Основними каналами, по яких йшла його діяльність, стали також філія фірми «Зінгер» і відділення «Дойче банку». Після цього зусилля резидентур були зосереджені на роботі в середовищі грузинських націоналістів з метою проголошення незалежності Грузії під протекторатом Німеччини.
Війна 1914 року на якийсь період перервала активну розвідувальну діяльність Шулленбурга на території Закавказзя. За два місяці до її початку він несподівано виїхав у відпустку до Німеччини і незабаром прийняв діяльну участь у формуванні грузинського національного легіону, потім воював на боці Німеччини на турецькому фронті.
За час його відсутності завербована їм агентура не діяла. В 1916 році був утворений «Комітет за звільнення Грузії», в який увійшли представники грузинського дворянства і деякі офіцери. З грузинської преси тих років видно, що цей комітет і частина грузинських націоналістів вели активні переговори з німецькими урядовими колами про проголошення грузинської незалежності. В кінці 1918 року Шулленбург знову з’явився в Закавказзі в якості глави дипломатичної місії при командуючому німецькими окупаційними військами генерала фон Крессе. Робота резидентур різко пожвавилася. Через них Шулленбург провів ряд політичних комбінацій по укладенню договорів між горцями і мусаватистами з метою об’єднання Закавказзя і Північного Кавказу в єдину державну систему – знову ж таки під протекторатом Німеччини.
Німецька карта незалежної Грузії, 1918 рік
До цього періоду належить і організація Шулленбургом нової резидентури під легальним назвою «Німецько-грузинського ферейна» на чолі з німецьким військовим лікарем Мерцвелером.
Те, що в той період плани Шулленбурга встановити німецький протекторат в Закавказзі не збулися – не його прорахунки. Історичний хід подій після Великої Жовтневої революції направив історію цього регіону по іншому руслу: Закавказзя і Північний Кавказ, всупереч німецьким інтересам, стають частиною СРСР.
А в 1934 році Шулленбург знову з’явився в нашій країні, але вже в ранзі посла Німеччини. Досвідчений розвідник, освоївшись у Москві, він через декілька місяців здійснив поїздку в Закавказзі. Вірніше, не поїздку, а тритижневе подорож зі своєю дочкою, а також секретарем місії і його дружиною, секретарем Англійської місії. Шулленбург, звичайно, припускав, що за ним можуть стежити радянська контррозвідка. І цікавий такий випадок. На Кавказі, по дорозі з Чаквы в Батумі, з невідомих причин у машини, в якій їхав посол, раптом відмовили гальма. Співробітники особистої охорони, не розгубившись, підставили під удар свою машину і цим зупинили катившийся у прірву автомобіль. Зблідлий від переляку посол дякував співробітників охорони і тиснув їм руки.
Наша контррозвідка, звичайно, зайнялася розслідуванням цього ПП, яке, як натякнув граф Шулленбург, могло підготувати гестапо. І лише потім з’ясувалося, що подорож була так званої «організованою випадковістю», яка мала на меті відвернути увагу радянської контррозвідки. Повністю маневр Шулленбурга не вийшов. Нам вдалося засікти, що граф відновив зв’язок з деякими резидентами німецької розвідки. А що стосується самого ПП, то посол допустив непрощенну помилку. Показуючи агенту радянської контррозвідки, впровадженому в кола закавказьких німців, фотографічні знімки, зроблені на Кавказі, Шулленбург сказав:
– Нещодавно ми направляли в Тифліс кількох осіб із завданням сфотографувати цю місцевість, але нікому з них не вдалося це зробити, а ось дивіться, я сфотографував це дуже важливе для нас місце.
Для чекістів, коли їм стали відомі ці слова, не склало труднощів розібратися з істинними причинами НП, а тим більше відновити деталі подальшої подорожі графа».
Німецькі війська в Грузії, літо 1918 року
Коли відбувалася ця розмова, Іван Олексійович Маркелов ще нічого не знав про події, які очікуються в Балтії. Але досвідчений контррозвідник застерігав про них. Він говорив:
Окрім Грузії, німецька розвідка змогла влаштуватися і в республіках Прибалтики. У графа Шулленбурга був гідний і розумний послідовник – барон фон Дорнберг, військовий аташе при німецькому посольстві в Талліні, запасний резидент Естонії за розвідок на території СРСР.
Німці до війни збирали всебічні відомості про багатьох країнах світу. Через розвідку, яка працювала під керівництвом морських і військових аташе, вони накопичували дані про портах, головних містах,, про пагорбах, з яких буде бити артилерія, про мостах і залізничних лініях, дорогах і долинах, ровах і каналах, про всі перешкоди і, звичайно, про укрепрайонах, морських базах, сухих доках і арсеналах. Блицкригам такі розвіддані вельми сприяли. Але був і ще один фактор. Відомий агент гітлерівської розвідки Отто Абети, що діяв у Франції, заявив, що йому вдалося підкупити 12 видних членів французького парламенту, які виконували завдання Гітлера».
PS Зрозуміло, до слів контррозвідника з КДБ Маркелова треба ставитися з неабиякою часткою скепсису. Можливо, його думка просто відображає панувала в той передвоєнний час шпигуноманію.
