Червоний двоповерховий автобус – символ Великобританії, нарівні з королевою, Біг Беном і футболом. Але двоповерховий транспорт був і в Радянському Союзі! В кінці 30-х років минулого століття на вулиці Москви виїхали двоповерхові тролейбуси ЯТБ-3, зроблені на Ярославському автомобільному заводі. Через 70 років немає вже ні тих тролейбусів, ні заводу, який їх випустив. Так як вони з’явилися і чому зникли?…
Перший ЯТБ-3 виготовили 22 червня 1938 року, а вже через чотири дні другої. Спочатку було тільки дві машини, а в 1939-му побудували ще вісім.
За основу конструкції був узятий двоповерховий міський тролейбус англійської фірми «English Electric Company»зразка 1935 року. Первісна конструкція була трохи змінена під наші умови: перенесли кермо перенесли кермо з правого боку на лівий, а двері з лівого борту на правий.
Якщо на англійській прототипі для входу і виходу слугувала одна чотирьохстулкова задні двері, то на ЯТБ-3 зробили ще й передні двері для виходу. Цей красень довжиною 9,5 метра і заввишки 4,7 метра міг перевозити в загальній складності 72 сидячих пасажира (32 – на першому поверсі і 40 на другому) і 28 стоячих, причому тільки внизу. Електродвигун потужністю 75 кВт (101 к. с.) дозволяв тролейбусу розвивати швидкість до 54 км/ч.
Для свого часу «ЯТБ-3» містив багато технічних новинок: вентиляція, електричне опалення, витончена обробка салону, табло «Вільних місць немає» над входом. Корпус був виконаний суцільнометалевим, з каркасом з труб прямокутного перерізу, а не дерев’яним, як робилося раніше. Вперше були застосовані резервна система живлення від акумуляторів, широкі четырехстворчатые двері, подвійна система гальм.
Але, на жаль, досвід експлуатації в наших умовах показав ряд конструктивних недоліків, які поставили хрест на долю першого і останнього російського двоповерхового тролейбуса.
Сніг і лід взимку робили управління важкою машиною вкрай важким. Крім того, при русі не по рівному асфальту, а за «нормальною» російської зимової вулиці біля має високо розташований центр ваги ЯТБ-3 з’являлася небезпечна розгойдування.
Додаткові незручності створювала і сходи на другий поверх. Взимку на її сходинки постійно налипав сніг із взуття входять пасажирів, і користування нею ставало просто небезпечним.
Ще одним недоліком була мала висота салону, яка обмежувалася висотою контактної мережі. На першому поверсі відстань від підлоги до стелі становило всього 1,78 метра, а нагорі і того менше — 1,76 метра, тому стояти в проході було не дуже зручно, особливо взимку, у високих головних уборах.
Крім того, на відміну від Англії, де кондуктори суворо стежили за тим, щоб спочатку займалися всі сидячі місця на першому поверсі, потім — сидячі місця другого поверху, а в останню чергу — стоячі місця першого поверху, виконати ці рекомендації у нас не представлялося можливим, особливо в години пік. А від виконання цих правил залежала стійкість тролейбуса і, відповідно, безпека пасажирів.
Наприкінці 1939 року, після півтора років експлуатації по московських дорогах, було прийнято рішення про зупинку виробництва. Більшу частину машин відправили в депо на стоянку і частково демонтували. Тільки три тролейбуси продовжували використовувати на деяких маршрутах.
В 1941 році було вирішено всі «ЯТБ-3» пустити на металобрухт. Але війна внесла свої корективи. Поки йшли бойові дії, було не до долі незвичайних тролейбусів. Вони просто стояли в ангарах депо. А після перемоги стала гостро відчуватися нестача машин на міських маршрутах.
Заводи ще не могли забезпечити випуск достатньої кількості нових тролейбусів, і вирішили використовувати збережені «ЯТБ-3». «Старички» опинилися в досить пристойному стані, так що останній з них зняли з експлуатації тільки в 1948 році.
На жаль, до наших днів не збереглося жодного примірника цього унікального тролейбуса — єдиного двоповерхового тролейбуса, коли-небудь випускався за межами Англії.
