Справа була в одному з пітерських барів, де я тоді працював барменом. В одну з довгих осінніх вечорів заглянув на вогник то японець чи китаєць, чи кореєць — загалом, азіат. ПіЕкшн шов він до мене, щось пробелькотів на своїй мові (я, до речі, крім як по-російськи, тільки англійською пару слів сказати можу) і сунув мені купюру в 500 дерев’яних.
Я, недовго думаючи, забрав гроші, налив йому соточку горілочки і поруч поклав солоний огірочок. Азіатський відкусив огірочок, випив, доїв огризок, втупився на мене і ще щось сказав по-своєму. Я на нього дивлюся, він на мене, обидва один одного не розуміємо. Остапа понесло: наливаю ще сто, кладу ще огірок, дивлюся на нього і посміхаюся.
Азіатський зітхнув, випив-закусив, дав ще 500, задумливо вимовив «Russia…» і пішов.
