Західні ліберали самі виростили собі ворога в Східній Європі

0
470

Дмитро Алимкин

Що показав візит Марін Ле Пен в Естонію
14 травня лідер французької партії «Національний фронт» Марін Ле Пен відвідала Естонію. То чи за запрошенням Естонської консервативної народної партії (EKRE), то без запрошення, не зрозуміло. Метою її візиту є координація спільних дій європейських правих перед виборами до Європарламенту, які повинні пройти через тиждень 26 травня.
На виборах в Європарламент праві небезпідставно розраховують отримати досить велику кількість голосів, щоб серйозно впливати на політику в об’єднаній Європі. Деякі оптимісти навіть пророкують, що праві візьмуть до чверті всіх мандатів.
В Естонії Ле Пен відвідала меморіал «жертвам комуністичних репресій», але не відвідала розквартированих в країні французьких військових.
Багато естонські політики і ЗМІ дали неприємні коментарі з приводу візиту. Біля будівлі, де проходила прес-конференція Марін Ле Пен, кілька десятків пікетувальників з плакатами викрикували прокляття на адресу французького політика, яка, на думку естонських націоналістів, «продалася Путіну».
Така реакція на візит була відома заздалегідь. Естонським і французьким правим можна було б поговорити де-небудь в Брюсселі, і ніхто б не помітив. Або взагалі скористатися електронною поштою, ні? Те, що Ле Пен особисто відвідала Естонію, показує, що західноєвропейські праві відчули силу і не бояться відкрито кидати виклик лібералам.
Що взагалі відбувається? Так просто правлячі в Європі ліберали не можуть більше в рамках існуючої економічної моделі генерувати достатній економічне зростання, щоб всі були задоволені — рівень життя населення падає. Якщо б могли, повірте мені, ніхто в Західній Європі особливо не опирався б мігрантам, пропаганди содомії та іншої толерастії. Все це пропагується там десятиліттями, але раптом стало «помітно» тільки зараз, коли почалися проблеми в економіці. Тепер праві, які давно чекали цього моменту, намагаються взяти реванш за завдані їм лібералами в XX столітті поразки.
Східна Європа в цьому процесі цікава тим, що, перебуваючи в «соціалістичному таборі», не встигла повною мірою відчути всі радощі «мультикультурності» і «толерантності» за ліберальним рецептами. Там пропаганда всього цього почалася лише на початку дев’яностих, тоді як у Західній Європі це почалося відразу після Другої світової. Праві повинні бути вдячні радянської системи, так як вона була досить консервативною, хоч і лівої.
Після падіння радянської системи Захід почав закріплювати успіх» у Східній Європі. Так як Росія в процесі «перебудови» була переможена не повністю, для зміцнення антирадянських і антиросійських настроїв була прийнята формула, згідно з якою «тоталітарний» комуністичний лад органічно випливає з російськості, а значить «російська — радянський=комунізм=тоталітаризм=рабство». На жаль, в цю формулу вірять деякі і в самій Росії. Але навіть так — не вірять, але готові отримувати за імітацію цієї «віри» хороші гроші. Робити, так би мовити, бізнес на Батьківщині.
Тобто, виходить, що ліберали, що одержали на початку 1990-х перемогу у всесвітньому масштабі, зв’язали свого ідеологічного противника (комунізм) з національністю (росіяни). А це суперечить ліберальної ідеології! По суті, ліберали зробили виняток із своєю «мультикультурності» і «толерантності» для однієї національної групи — для росіян. Це вкрай непослідовно. Лібералізм — інтернаціональна ідеологія, і ніяких винятків в ній бути не може.
Отже, ліберали готові боротися до останньої краплі крові за права якихось арабів або африканців, а росіян захищати відмовляються. Ліберали закривають очі на трагедію 2 травня в Одесі, в упор не бачать маршів есесівців в Прибалтиці. Це ж проти росіян — проти них можна! Але як вчить історія, коли в стрункої ідеологічної системи з’являються винятку, вона починає розвалюватися.
Зробивши ставку на русофобські сили в справі ізоляції Росії східноєвропейським «санітарним кордоном», західні ліберали зробили помилку. І сьогодні містечкові націоналісти зі Східної Європи, які раніше в пориві дружби із Заходом «косили» під лібералів, починають покусувати годує руку. Практично, ліберальна Західна Європа, побоюючись відродження Росії, виростила собі в Східній Європі смертельного ворога. Скажімо так, політкоректно, «консерваторів».
І ось, праві в Західній Європі, скориставшись антимигрантскими настроями, почали займати серйозні позиції. Австрія, Італія, «майже» Франція. Вони бачать на сході Європи своїх потенційних союзників. Причому союзників, що володіють великим електоральним потенціалом за рахунок не так сильно збитого лібералізмом населення. Абсолютно логічно, завести з ними зв’язку, і виступати проти лібералів єдиним фронтом.
Але є проблема. Навіть не одна, а дві. По-перше, в тій же мірі, в якій західні праві спираються на антиимигрантские настрою, східні — замішані на русофобії. Той факт, що західні праві не тільки не конфліктують з Росією, а навіть захоплюються Путіним, дуже дратує східних русофобів. Це — слабке місце, і ліберали будуть у нього бити з усієї сили.
По-друге, у правих є «вроджена» проблема. Це націоналізм. Теоретично, правоконсервативна ідеологія може обходитися без розпалювання ворожнечі до всіх, хто не відповідає національному стандарту кожної окремої нації. На практиці ж, це зазвичай не виходить. Важко собі уявити, але доходить до того, що іноді виникають національні конфлікти навіть між такими «жертвами російського комунізму», як литовці, латиші та естонці.
Як завжди, вирішуючи поточну проблему, політики створюють собі нову. Західні ліберали виростили собі ворога в Східній Європі, і ризикують за це крупно поплатитися. Тому зараз вони з потрійною силою розпалювати русофобію і містечковий націоналізм у Східній Європі, щоб не допустити союзу східноєвропейських правих з західноєвропейськими.
Що можна сказати з цього приводу від себе? Як у тому анекдоті за тещу і Мерседес, у мене суперечливі почуття. З одного боку, з владою лібералів треба закінчувати як в Росії, так і у всесвітньому масштабі. Це одна система, і російські ліберали без підтримки із Заходу — ніщо. З іншого боку, ми пам’ятаємо, що можуть накоїти ці «консерватори». Нехай вони «мочать» один одного, а нам треба розробляти власну концептуальність.