Вітаю вас, шановні читачі! Розумію, що для деяких це досить несподівано. Читав в інтернеті повідомлення про те, що в умовах активізації роботи наших силовиків мене начебто закрили. Типу, «нарешті-то знайшли і заарештували того кремлівського пропагандиста, який підло брехав про Україну практично весь час після революції гідності».
Вкраду у Марка Твена фразу. Майже вкраду. Чутки про мою смерть передчасні, більше того, можна махнути соточку і злегка розслабитися: главнюк вже у відставці. Я маю на увазі заступника керівника СБУ. Я, в числі інших, помахав йому лапками (нижніми). Остаточне прощевай, дорогий пане!
А «провал у часі» і моє зникнення з медіапростору викликано зовсім іншим. Це пов’язано з минулими святами. Я просто вирішив взяти відпустку (так, ми, європейські пенсіонери, любимо подорожувати), і як багато, поїхав!
Але поїхав не на Балі або в Анталію, а ось так спокійно прокотився поїздом до Москви. Спростувавши чергове припинення сполучення залізницею між Росією і Україною. А взагалі, вдарило мені в голову взяти участь поки можу важливу для мене подію — ході «Безсмертного полку» в Москві!
Так, я пройшов у колоні переможців разом зі своїм дідом. Я з нащадками переможців. Він з переможцями. Але ми йшли всі разом!
Я навіть описав свої відчуття від Москви, ось тільки публікувати їх поки не буду. Є деякі сумніви на цей рахунок. З двох причин. Перша, найважливіша, полягає в тому, що за час моєї відсутності на Україні відбулося безліч подій, які потребують роз’яснення і розуміння. Це, на мою думку, важливіше для вас, ніж мої враження (хоча їх вагон був).
І друга. Прочитав записки, точніше, першу частину власних вражень, я зрозумів, що вони можуть викликати ненависть у деякої частини росіян. Не до мене. До москвичам. Зразок стандартного «Москва — це не Росія» або «Жирують за рахунок регіонів». Тому що Москва ну дуже вже відрізняється від бачених мною Бєлгорода і Воронежа. Дійсно, інша держава в державі.
Коротше так, записки написані і, якщо вам буде цікаво, я їх передам до редакції. Чесно, не хочу бути причиною виникнення внутрішньоросійської чвари. Не моя це справа. А от Україна — моя справа. Тут я вирішую. Я люблю і ненавиджу. Я тут живу.
20 травня, як я вже писав багато разів, починається остання фаза нашої революції гідності. Незважаючи на опір Ради і Порошенко, інавгурація Зеленського відбудеться саме 20 травня.
Як тільки що сказала Тараканушка: «Все ламається на Україні. Система державного управління, законодавча система, навіть нова «православна» церква… Але особливо мене засмутив праска. Зламався, гад, поки тебе не було. Ось від кого не чекала, так від нього».
Ну ось, знову вибори… Підемо вибирати новий праска.
Почну з Гідранта. За останній місяць цей пан так активізувався, що навіть у мене дух захоплювало. Жоден попередній президент України так активно не розкладав екскременти у всіх сферах діяльності держави для новообраного наступника.
Не буду розповідати про тих, кого звільнили за ці два тижні. Достатньо одного дня. Останнього дня президентства Гідранта. Отже, сьогодні звільнений прес-секретар президента Светослав Цеголко, всі позаштатні радники президента, уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба, глава адміністрації президента Ігор Райнин, його заступник Сергій Марченко.
Але сама гучна відставка — це, звичайно, кривавий пастор. Так-так, Олександр Турчинов звільнений з посади секретаря Ради національної безпеки і оборони України! Час «кривавого» пройшло? Сумнівно мені. Той же Вишиванок тепер раптом став затятим ворогом Турчинова. «Нехай відповість народу за здачу Криму! Це він його здав!»
Особисто у мене інша думка, саме по Криму, саме щодо Турчинова. Це дійсно самий небезпечний і підступний звір у всій зграї. Але це і самий розсудливий звір. Дай він команду почати бойові дії в Криму, тоді і скільки крові пролилося б. При тому ж результаті.
Напевно, будуть ліпити з Турчинова козла. У сенсі, цапа відбувайла. Судячи з Вишиванку, це цілком вийде. Один кривавий пастор і всі інші в білих шатах…
Можна, звичайно, розповісти і про інший бік агонії Гідранта. Про роздачу слонів. Скільки орденів, медалей і звань він в останні дні роздав. Але я вирішив попрощатися з Гідрантом цитатами саме з його прощальної промови. Тієї самої, з якою він звернувся до нас:
«Перш за все хотів би подякувати великий український народ за велику честь працювати протягом п’яти років на чолі великої країни. Країни, яка вразила весь світ силою національного духу, вразила гідністю, вразила стійкість і свободолюбством».
«Досягти цього вдалося лише спільними зусиллями, завдяки підтримці активної частини суспільства і розуміння більшості. Україну ми зберегли, «Новоросію» — поховали».
«Для кого реформи виявилися особливо відчутними; хто за ці роки, зустрівшись з брехнею, не знайшов справедливості. Вже пояснював: навіть якщо і вірити в те, що президент може все, він не може все відразу».
М-да, колись мій малолітній син, наслухавшись вчителів у школі, висловив ідею про те, що нічого неможливого для людини немає. Він цар природи! Довелося остудити юнацький запал пропозицією вкусити себе за лікоть. Ніби замислився. Тоді. Зараз таких дурниць вже не говорить.
Він зараз в іншу дурницю лізе. Саме лізе. Наполегливо і з вірою у майбутню справедливість. Він затятий прихильник Вакарчука. Але, напевно, треба по порядку.
Після перемоги на виборах партії серіалу «Слуга народу» ми вирішили створювати партії саме за цим принципом. До мокриці всіх цих комуністів, демократів, лібералів, радикалів, серобуромалиновых та інших. Це минуле століття. Минуле людства!
У століття заміни мозку людини телевізором необхідно використовувати саме телевізор. Що і довів Зе. Навіть нічого говорити не треба. Нехай дивляться серіал і вибирають. Але є в цьому інша небезпека. Молодь-то телевізор не дивиться. Але, якщо ви звернете увагу на оточуючих молодих людей, постійно слухає музику на своїх смартфонах.
Коротше, у нас з’явилася партія музики з навушників. Називається відповідно — «Голос».
Керує новою партією кумир української молоді Святослав Вакарчук. За сумісництвом, новий політик є ще й лідером групи «Океан Ельзи».
Я уважно придивився до його виступу на мітингу, де були представлені «нові» майбутні депутати Ради. І, відповідно, послухав самого Вакарчука. Мокриця наша мама, коли ж народ моєї країни почне хоч щось розуміти? Коли почне думати?
«Якщо буде стара система виборів, то ми не очікуємо від цієї системи виборів справжніх змін, і ми будемо робити їх самі. Тому наш список, я вважаю і буду пропонувати це партії, повинен повністю складатися з людей, серед яких немає діючих народних депутатів».
Знову «кухарка може керувати державою»? Скільки можна? Святослав просто копіює те, що нам говорили в 2013-2014-м. «Весь світ насилля ми зруйнуємо! До основанья, а затем…» Про команду цього «політика» і говорити соромно.
У команду «Голоси» увійшли колишня заступник міністра економіки Юлія Клименко і екс-глава Transparency International Україна Ярослав Юрчишин. Також у партії виявилися доктор медичних наук Юрій Соколов, «кіборг» Андрій Шараскін з позивним «Богема» і активістка Соломія Бобровська. Я не буду їх навіть розбирати. Хай живе Гідрант!
Таке відчуття, що Вакарчук — клон Гідранта. І знову весь розрахунок на сопливих «політиків», тільки що закінчили початкову школу. Навіть не можу знайти гідного порівняння в природі для цієї партії. Та й для тих, хто її підтримує. Хоча…
Мені здається, що «Голос» стане тією партією, яка претендує на лідерство радикалів. Всіма цими С14 та іншими. Вони, до речі, вже пробують Зе «на зубок». Ще до того, як він став повноправним президентом. Карась, не той, який риба, а той, який мельтешил за спиною Гідранта і паралельно керує цією самою шпаною з С14, вже пару разів кидав хлопчаків проти поліції.
Один раз, коли спробували захопити підприємство, поліція досить жорстко заламала радикалів. «Онижедети» не очікували такого. Соплі розмазували по щоках: «За що ребенышей мордою в асфальт?» Зате вчора, коли ламали паркан, «який заважає проведенню розслідування загибелі небесної сотні», поліцаї стояли спокійно. Вони ж діти.
Не менш цікаві події відбуваються і в духовному плані. У сенсі, в нашій новоспеченої «церкви». Пам’ятайте тур Гідранта з томосом? Всі. Гра закінчилася. СЦУ тепер вже не «володар душ щирих українців». Це наш «патріарх Філарет», а точніше розкольник Денисенко, заявив відкрито.
Виявляється, «митрополит Єпіфаній», а в реалі розкольник Думенко, неправильний. І вся СЦУ неправильна. Коротше, ті, хто не сходив за попкорном, явно в програші. Денисенко на своїй «патріаршій службі» заявив, що «залишається патріархом довічно і спільно з митрополитом Єпіфаній керує церквою». Причому цей самий Єпіфаній «буде представляти церкву лише зовні».
Ой, згадався мені дід. Він колись купив собі на ринку красиву і дешеву китайську драбину. Не повірите, але через місяць використання ця драбина навчила діда майже сідати на шпагат. Цей Томос тепер вчить нас, українців, не зраджувати віру предків. Боляче вчить.
Ну і останнє на сьогодні. Мені таргани з нашого Мзс донесли про те, що 20 травня буде цікаво не тільки в Києві, цікаво буде в ООН. Ви, Росія, все-таки наполягли на розгляді нашого закону про мову. Ось де буде весело. Прямо лапки сверблять від задоволення. Як наші будуть викручуватися… Думаю, завтра про це оголосять у пресі.
Ось все було б добре, якби не Тараканушка. Загрожує мені від вашого імені. Типу, дістав вже своїми умничаниями про долі Батьківщини. Краще про життя розкажи. Про Київ. Про людей. Зануда, коротше. Це як у спортзалі зганяти вагу. Тягаешь залізяки, потієш щоб скинути зайві кілограми. А вони, гади, лежать собі з комфортом в твоєму ж холодильнику. Загалом, розповідаю в цілях власної безпеки і гарного обіду.
Пам’ятаєте, як іще зовсім недавно я постійно розповідав про щотижневих гранатах? А потім мені це набридло. Так от, сьогодні розповім абсолютно неймовірну кримінальну історію. Неймовірну ще недавно, але тим не менш, що сталася.
Справа була в Подільському районі. На дитячому майданчику сидів тато. Вигулював власної дитини, дивився на голубе небо, мріяв про щось. Коротше, вигнала його з дому власна Тараканушка погуляти з дитиною. Справа житейська. Можна сказати, звична для більшості чоловіків.
Далі, як написано на пачці сигарет. Пам’ятаєте? «Куріння небезпечне для вашого здоров’я»! Тільки я б написав трохи по іншому. Приблизно так: «Після питання «Дай закурити…» куріння однаково небезпечно для курців і для некурящих». Ну ви вже зрозуміли, що саме з цим питанням підійшли до мужика місцеві гопники.
Зрозуміло, що будь-яка відповідь для цих людей » був рівносильний образи. А мужик дістав травматичний пістолет. Перші пару пострілів в молоко. Вийшло ніби попереджувальних. А потім з нахабним морді особи. Пару гопників звалив. А потім і самому дісталося.
Поки всі зазвичай. А от далі… Не повірите, але поліція встигла приїхати до того, як вся шпана розбіглася! Більше того, поліцейські ще й затримання провели. В Києві. Трьох виродків взяли. Хоча, куди б вони, підстрелені і побитий, поділися? За моїми відомостями, на трьох справу завели. Відморозки 1973, 1984 і 1990 років народження. Четвертого шукають.
Я зрозумів, що від того, пишу я про стрілянину або не пишу, стріляти все одно будуть. Он у Дніпрі (Дніпропетровську) одному отморозку набридли пенсіонери дворові. Зауваження роблять. Розпивати горілку на дитячому майданчику не дозволяють. Та що вам розповідати, є такі правдолюби, які заважають жити вільним українцям. Коротше, розстріляв цей вільний європеєць людей похилого віку з власного вікна. Одному потрапив в голову. Другого піджак прострілив.
Ну гаразд. Я тут дізнався, що британські вчені довели, що в будь-якій, навіть самої пропащою житті завжди є місце святу. А я вас святом не порадував. Це знаєте, як періодичні безсоння. Лежиш. Перевертаєшся з боку на бік. А сну немає і немає. Відчуваєш, що в організмі чогось не вистачає. Встаєш, ідеш на кухню сновидою. І тільки там розумієш, що організму не вистачає їжі!
Коротше, я колись писав про будівництво пішохідного мосту на Володимирській гірці, між Володимирською гіркою і парком Хрещатий (колишній Піонерський). Так ось, так вийшло, що я став свідком найважливішого події. Наш мер Віталя відчував пішохідно-велосипедний міст! Можна сказати, життям заради киян ризикував. Там же підлога з скла! А він по ньому ходив… І навіть заявив, що підлогу міцний, потім.
«Друзі! Завершальний етап робіт на нашому пішохідному мосту. Об’єкт буде вражаюче красивих».
Звичайно, красивим. Проект-то ми спіонерили у швейцарців. Вони за нього ще в 2013 році на конкурс нам представили. Ми їм і іспанцям навіть з другої премії виписали. Першу собі, природно. А далі все просто. Проект є. Власні архітектори та інженери є. Трохи змінили і все! Наш проект.
Мене вражає нахабство цих швейцарців. Точніше, швейцарської архітектурної студії Leuppi & Schafroth Architekten. Їм же гроші в 2017-му пропонували. Ми ж бідні! У нас немає грошей від слова зовсім. А вони… Україна економить на всьому.
«Пропозиція, яку ми зробили, щоб продати права, також було відхилено як занадто дороге. Київські чиновники пропонували нам близько 39 000 швейцарських франків або доларів за дизайн і проектно-технічну документацію нашого проекту — це включаючи приз, який ми виграли в 2013 році, але досі не отримали».
Коротше, швейцарський міст обійшовся б нам у цілих 6 мільйонів доларів. А наш коштує всього якихось 10 мільйонів. Теж доларів чомусь. І не треба дивитися на цифри. Якщо все відкати відняти, то вийде як раз дешевше! А швейцарці відкати не враховують. Не розуміють української специфіки, гроші ж в Україні залишилися! Від тупі…
А у нас все-таки інавгурація. Розбирання в ООН. Відставки. Заява президента Зе про розпуск Ради. Можлива буча радикалів. Праві китайці. Не дай вам бог жити в епоху змін…
Але черговий раз підкреслю – потіха у нас тільки починається. Так що ті, кому набридла вже ця Україна», готуйтеся далі нити. Це вам не «Дом 2», це «Україна 4.0».
А вам, мої друзі і недруги, спокійного і розміреного життя. Стійкості перед негараздами. Веселого настрою. Сміху дітей і добрих слів від друзів і близьких. Не допускайте того, що відбувається у нас.
До швидкої зустрічі! Будемо жити!
Автор:Тарган Околорадский
