У 2005 році телеканал «National Geographic» показав багатосерійний документальний фільм про здібності людини вбивати людину.
У 1947 році американський генерал Маршалл організував опитування ветеранів Другої світової війни з БОЙОВИХ піхотних частин з метою визначити поведінка солдата й офіцера в реальних бойових діях. Результати виявилися несподіваними. Менше 25% солдатів і офіцерів бойових піхотних частин армії США під час бою стріляли в бік противника. І тільки 2% свідомо цілилися у ворога.
Аналогічна картина була і в ВВС: понад 50% збитих американськими льотчиками літаків противника доводилося на 1% льотчиків.
З’ясувалося, що у тих видах боїв, де противник сприймається як людина і особистість (це піхотні бої, авіаційні дуелі винищувачів тощо), — армія неефективна, і практично весь шкода, заподіяна противнику, створюється тільки 2% особового складу, а 98% не здатні вбивати.
Зовсім інша картина там, де військові не бачать супротивника в обличчя. Ефективність танків і артилерії тут на порядок вище, а максимум ефективності у бомбардувальної авіації. Що стосується бойових сутичок піхоти «обличчя в обличчя», то їх ефективність — найнижча серед інших родів військ. Причина — солдати не можуть вбивати.
Оскільки це — серйозне питання ефективності збройних сил, Пентагон підключив до досліджень групу військових психологів. З’ясувалися вражаючі речі.
Виявилося, що 25% солдатів і офіцерів перед кожним боєм мочаться або випорожнюються від страху. В якості прикладу «National Geographic» наводить спогади ветерана Другої світової війни. Солдат-ветеран розповідає, що перед першим боєм у Німеччині обмочився, але його командир показав на себе, теж обмоченного, і сказав, що це нормальне явище перед кожним боєм: «Як тільки обмочусь, страх пропадає, і можу себе контролювати». Опитування показали, що це — масове явище в армії, і навіть у війні з Іраком близько 25% солдатів і офіцерів США перед кожним боєм мочилися або випорожнювалися від страху.
Приблизно у 25% солдатів і офіцерів наступав тимчасовий параліч або руки, або вказівного пальця. Причому, якщо він лівша і повинен стріляти лівою рукою — то параліч стосувався лівої руки. Тобто, саме тієї руки і того пальця, які потрібні для стрільби. Після поразки фашистської Німеччини архіви Рейху показали, що ця ж напасти переслідувала і німецьких солдатів. На східному фронті там була постійна епідемія «обмороження» руки або пальця, якими треба було стріляти. Теж близько 25% складу.
Американські психологи Свенг і Маршан, що працювали за замовленням Пентагону, з’ясували, що якщо бойовий підрозділ безперервно веде бойові дії протягом 60 днів, то 98% особового складу сходять з розуму. Ким же є решта 2%, які в ході бойових зіткнень і є головна бойова сила підрозділу, її герої? Психологи чітко і аргументовано показують, що ці 2% — психопати. У цих 2% і до призову в армію були серйозні проблеми з психікою.
Суть американських досліджень людини в тому, що сама біологія, самі інстинкти забороняють людині вбивати людину. І це було, взагалі-то, відомо давно. Наприклад, у Речі Посполитої в XVII столітті проводили подібні дослідження. Полк солдатів на стрільбищі вразив в ході перевірки 500 мішеней. А потім в бою через кілька днів вся стрілянина цього полку вразила тільки трьох солдатів противника.
Людина біологічно не може вбивати людину. А психопати, які у війну складають 2%, але є 100% всієї ударної сили армії в тісних боях, як повідомляють психологи США, в цивільному житті є вбивцями і, як правило, сидять у в’язницях.
Ветерани США Другої світової та В’єтнаму, Іраку, і російські ветерани війн в Афганістані та Чечні — всі сходяться в одній думці: якщо у взводі або в роті був хоч один такий психопат — значить підрозділ виживало. Якщо його не було — підрозділ гинуло. Такий психопат вирішував майже завжди бойову задачу всього підрозділу. Наприклад, один з ветеранів американської висадки у Франції розповів, що один-єдиний солдат вирішив весь успіх бою: поки всі ховалися в укритті на узбережжі, він забрався до дота фашистів, випустив в його амбразуру ріжок автомата, а потім закидав його гранатами, убивши там всіх. Потім перебіг до другого доту, де, боячись смерті, йому — ОДНОМУ! — здалися всі тридцять німецьких солдатів доту. Потім взяв поодинці третій дот…
Ветеран згадує: «З вигляду це нормальна людина, і в спілкуванні він здається цілком нормальним, але ті, хто з ним тісно жив, у тому числі — я, знають, що це психічно хвора людина, повний псих».
